Одноокий сплюнув. Схопив бурдюк з вином, зробив ковток, прополоскав горло і знову сплюнув.
-- Ловець Душ трапився, ось що. Брр! Тепер я розумію Гобліна.
В мене затріпотіло серце, і в животі похолонуло. Спочатку Кульгавий, тепер Ловець Душ.
-- Чого той дідько хотів? – запитав Елмо. Він теж був стривожений. Зазвичай, він набагато стриманіший.
-- Він хотів довідатися, що в біса відбувається. Почув, що Кульгавий дуже схвильований, тож зв’язався з Гобліном. Гоблін знав тільки, що ми направилися сюди. Тоді він заліз мені в голову.
-- І був вражений, скільки там порожнього місця. Тепер він знає все, що знаєш ти, так?
-- Угу, -- Одноокому явно не подобалася ця ідея.
Елмо почекав кілька секунд.
-- Ну?
-- Що ну? – Одноокий приховав посмішку, приклавшись до бурдюка з вином.
-- Хай йому біс, що він сказав?
-- Йому подобається те, що ми робимо, -- засміявся Одноокий. – Але він вважає, що ми поводимося, як слон у посудній крамниці. Тому відправляє нам невеличку допомогу.
-- Яку допомогу, -- голос Елмо пролунав так, немов він знав, щось пішло не так, але не міг збагнути що.
-- Пришле когось.
Елмо полегшено зітхнув. Я теж. Доки Ловець Душ сам тримається здалека…
-- Коли? – поцікавився я вголос.
-- Швидше, ніж нам би цього хотілося, -- промимрив Елмо. – Зав’язуй з вином, Одноокий. Тобі все ще потрібно пильнувати Зуада.
Одноокий буркнув щось невдоволено. Він увійшов у стан напівтрансу, в якому оглядає інші місця. Його не було доволі довго.
-- Ну! – гримнув Елмо, коли Одноокий врешті вийшов з трансу. Він роззирався довкола немов очікував, що Ловець Душ от-от вискочить з нізвідки.
-- Баранки гну. Вони заникали його в таємному підвалі десь за кілометр на південь звідси.
Елмо був непосидючий, мов маленький хлопчик, якого припекло попісяти.
-- Що з тобою? – запитав я.