-- От лайно.
Ще б пак. Кульгавий був найнебезпечнішим з усіх Поневолених.
-- Думай швидше, Елмо. Він вичислить, що ми причетні до цього… Корні – зв’язуюча ланка.
-- Одноокий, знайди старого гівнюка. Білосніжка, Тихий, Ледар. В мене для вас є робота.
Він віддав розпорядження. Ледар вишкірив зуби й погладив свій кинджал. Кровожерливий негідник.
Я не можу докладно описати те занепокоєння, яке викликала новина Одноокого. Ми знали Кульгавого тільки з розповідей, але ці розповіді завжди були жорстокими. Нас охопив страх. Заступництво Ловця Душ не могло вберегти від іншого Поневоленого.
-- Він знову за своє, -- вдарив мене Елмо.
І дійсно. Одноокий заціпенів. Але цього разу все було ще гірше. Він звалився з ніг, забився в конвульсіях, а з рота в нього пішла піна.
-- Тримайте його! – наказав я. – Елмо, дай мені свій кийок.
Пів десятка людей накинулося на Одноокого. І хоча він був невеличкий, вони ледь справилися з ним.
-- Навіщо? – запитав Елмо.
-- Запхаю йому в пельку, щоб він не прикусив язика.
Одноокий видавав з себе дивні звуки, яких я не чув за все своє життя. А чого я тільки не чув на полі бою. Поранені інколи заходяться таким криком, що важко повірити – людська горлянка здатна на таке.
Припадок тривав тільки кілька секунд. Остання, міцна судорога пересмикнула Одноокого і він впав у міцний, мирний сон.
-- Гаразд, Док. Що в біса трапилося?
-- Не знаю. Може падуча хвороба?
-- Дайте йому його юшки, -- запропонував хтось. – Хай знає.
З’явилася олов’яна чашка. Ми силою залили вміст чашки йому в горлянку.
Одноокий раптово відкрив око.
-- Що це ви витворяєте? Хочете отруїти мене? Тьху! Що це було? Кип’ячені помиї?
-- Твій суп, -- сказав я.
-- Що трапилося? – перебив мене Елмо.