-- Гаразд. Перший запасний план. Спостерігаємо за Зуадом. Дивимося куди вони його потягнуть після того, як схоплять. Рятуємо його в останню мить, виносимо всіх повстанців у борделі, а тоді вичислюємо, хто туди заходив.
-- Ти вперся рогом довести справу до кінця, я правильно зрозумів? – зауважив я.
-- Саме так, хай йому грець. Як там Ворон?
-- Здається оклигає. Ми запобігли інфекції й Одноокий каже, що він почав поправлятися.
-- Гм. Одноокий, мені потрібні імена повстанців. Якомога більше імен.
-- Так, сер, шефе, Сержанте, сер, -- Одноокий відсалютував з показною ревністю. Як тільки Елмо відвернувся, він показав йому непристойний жест.
-- Поскладай дошки на місце, Піскар, -- запропонував я. – Ти роздаєш, Одноокий.
Він не відповів. Він не бурчав, не скиглив, не погрожував перетворити мене в тритона. Просто стояв заціпенілий, як труп, очі – немов щілини.
-- Елмо!
Елмо став перед ним і уважно подивився з відстані п’ятнадцяти сантиметрів. Він клацнув пальцями в Одноокого під носом. Той не відреагував.
-- Що скажеш, Док?
-- В борделі щось діється.
Одноокий не поворухнув жодним м’язом на протязі десяти хвилин. Раптом очі відкрилися, знов зажевріли блиском і він осів на підлогу, як мокра ганчірка.
-- Що в біса трапилося? – запитав Елмо.
-- Дай йому хоча б хвилинку, гаразд? – гаркнув я.
Одноокий зібрався з силами.
-- Повстанці взяли Зуада, але він встиг зв’язатися з Кульгавим.
-- Що?
-- Кульгавий особисто мчить йому на допомогу.
Елмо побілів, як полотно.
-- Сюди? У Весло?
-- Угу.