-- Що це в біса таке? – запитав я Гобліна. – Дивно.
Галявина, немов прищиками, була вкрита широкими, низькими чорними пагорками. Повсюди валялися трупи.
-- Це одна з причин, чому Поневолених так бояться. Смертельні закляття. Під впливом їхнього жару здійнялася земля.
Я зупинився, щоб дослідити пагорб.
Чорні кола виглядали немов накреслені з допомогою циркуля. Межі кіл були чіткими, наче проведені розчерком пера. Всередині лежали обвуглені скелети. Мечі та списи виглядали, як воскові підробки, що занадто довго пролежали на сонці. Я зауважив, що Одноокий уважно спостерігає.
-- Коли зможеш втнути таке, я почну тебе боятися.
-- Коли я зможу втнути таке, то сам себе почну боятися.
Я оглянув ще одне коло. Там все виглядало так само.
Біля мене зупинив коня Ворон.
-- Робота Кульгавого. Я вже бачив таке.
Можливо він перебував у відповідному настрої. Я вирішив скористатися нагодою.
-- Коли це було?
Він зігнорував моє запитання. В нього не було бажання вилізати зі своєї шкаралупи. Він часто навіть не відповідав на привітання, то що вже казати про питання про те ким він був та чим займався.
Він безсердечний. Жахи цієї долини його не зворушили.
-- Цю битву Кульгавий програв, -- вирішив Капітан. – Довелося втікати.
-- Їдемо за ним? – запитав Лейтенант.
-- Ми в чужих краях. Якщо діятимемо самі, нам загрожуватиме більша небезпека.
Ми йшли кривавим слідом по знищеній землі. Позаду залишалися витоптані поля. Спалені села. Вбиті люди та тварини. Отруєні криниці. Кульгавий залишав після себе тільки смерть і спустошення.
Нам наказали допомогти утримати Форсберг. Об’єднуватися з Кульгавим завдання не стояло. Я не бажав мати з ним нічого спільного. Я навіть не бажав знаходитися з ним в одній провінції.
В міру того як сліди спустошення ставали свіжішими, Ворона то брала журба, то в нього піднімався настрій, глибока задумливість переходила у рішучість та ще більш холодну стриманість, за якою він так часто ховався.
Коли я задумуюся про внутрішній світ своїх товаришів, я шкодую, що не володію одним дрібним даром. Хотів би я мати змогу заглянути їм всередину і викрити їхні темні та світлі прагнення. Однак тоді я дивлюся в нетрі своєї власної душі та дякую Богу, що мені це не дано. Якщо ти ледь миришся з собою, нема чого лізти в душу іншим.
Я вирішив ближче придивитися до нашого нового брата.