Коні ніби й не почула цю нову чоловічу інформацію, її вразило його ставлення… його незбагненна брутальність. Вона ж почувалася такою невинною.
— Але ж ти хочеш, щоб і мені було приємно, правда? — повторила вона.
— О, звичайно! Дуже хочу! Але, чорт візьми, чекати, поки жінка закінчить, для чоловіка занадто…
Ця промова стала одним з фатальних ударів у житті Коні. Вона щось у ній убила. Коні не дуже-то й жадала Майкаліса, доки він сам не почав, вона його не хотіла. Здавалося, що вона ніколи по-справжньому не хотіла його. Але якщо вже так склалося, їй здавалося природним отримувати від цього насолоду. Вона навіть любила його за це… навіть цієї ночі вона любила його й хотіла вийти за нього заміж.
Інстинктивно він, мабуть, відчував це, і саме тому йому довелося розбити весь цей спектакль одним ударом, немов картковий будинок. Її ж власний сексуальний потяг до нього чи до будь-якого іншого чоловіка тієї ночі зазнав краху. Усе це настільки втратило значення для її життя, так ніби й ніколи не існувало.
І вона понуро проживала свої дні. Тепер не залишалося нічого, окрім цього пустого млина, який Кліфорд називав спільним життям, довгим існуванням двох людей, які звикли жити одне з одним у тому самому домі.
Порожнеча! Здавалося, що сенс життя зводився до того, щоб сприйняти велику порожнечу життя. Усі численні турботи й важливі дрібниці, з яких складається велика загальна сума порожнечі!
— Чому в наші дні чоловіки й жінки не люблять одні одних по-справжньому? — запитала Коні Томі Дюкса, який до певної міри був її оракулом.
— Але ж це не так! З того часу, як виник людський рід, не думаю, щоб чоловіки й жінки коли-небудь любили одні одних так, як сьогодні. Любили воістину! Візьміть мене… Я дійсно люблю жінок більше за чоловіків, вони мужніші, з ними почуваєшся відвертішим.
Коні розмірковувала.
— Все так, але ж вам ніколи не хотілося мати з ними нічого спільного! — сказала вона.
— Я? А що я роблю, як не розмовляю цілком відверто в цей момент з жінкою?
— Так, розмовляєте…
— А що більшого я міг би зробити, були б ви чоловіком, як не поговорити з вами відверто?
— Мабуть, нічого. Але жінка…
— Жінка хоче подобатися, хоче, щоб з нею розмовляли, і водночас вона хоче, щоб її любили й жадали, а мені здається, що ці дві обставини цілком взаємовиключені.
— Але ж так не має бути!
— Безсумнівно, воді не варто бути такій мокрій, тут вода перегинає палку. Але в цьому ж уся справа! Мені подобаються жінки, подобається розмовляти з ними, а саме тому я не люблю їх і не жадаю їх. Ці дві речі для мене не збігаються.
— Думаю, вони мають збігатися.
— Добре. Той факт, що деякі речі мають бути не такими, як вони є, не належить до моєї компетенції.
Коні обдумала ці слова.
— Неправда, — сказала вона. — Чоловіки можуть любити жінок і розмовляти з ними. Не розумію, як можна любити їх, не розмовляючи з ними, й досягати при цьому дружби й близькості. Як можна?