Кому не відомі машини з маркою "ХВЗ"? Харківські велосипеди давно зажили світової слави. Дорогами В'єтнаму і Голландії, Куби і Лівану та інших країн мчать "України", "Супутники", "Туристи", "Старти"… Свого часу харків'яни виготовили і спеціальну велоколяску для автора роману "Як гартувалася сталь" письменника Миколи Островського, і п'ятиколісний чудо-юдо цикл для циркових трюків Олега Попова. Завдяки моделям давноминулих років, що дбайливо зберігаються в заводському музеї, спеціалісти виготовили старі моделі, наприклад, для зняття кінострічок "Ленін у Парижі" і "Червоні дзвони".
Велосипеди початку XX століття.
Широко відзначила країна велосипедний ювілей, присвячений 60-річчю випуску першого радянського велосипеда, що зійшов з конвейєра в Харкові 13 березня 1924 року. В Політехнічному музеї в Москві демонструвалася експозиція "На велосипед!", відкрита на честь цієї дати. Скажу як відвідувач: то був дивовижний парад двоколісних машин усіх поколінь. І якби кожному глядачеві спало на думку прогулятися на велосипеді — усім би знайшлося по одному персональному екіпажу. Любителям старовини сподобалися б моделі, які ще не набули звичних нам класичних форм — наприклад, дерев'яний "бігунок" Дрейза зразка 1817 року чи схожий на доісторичну реліктову істоту "павук" Артамонова-Кузнецова. Поруч вишикувалися в бойовий ряд складані велосипеди, що були на озброєнні самокатних частин російської армії. Своє перше бойове хрещення вони дістали в 1902 році під час військової експедиції до Персії. Легкокрилі велоколісниці складалися просто — вдвоє по вертикалі, солдати переносили їх через непроїжджі місця, як похідні рюкзаки.
Велосипед з коляскою, який випускав Харківський велозавод в 40-ві роки.
Початковий зразок "Тахіона". 1984 рік.
Звичайно, в оточенні "пращурів" первісток радянського велобудування з мідним жетоном: "1-й держвелозавод… Харків… Україна" мав солідніший і привабливіший вигляд, на ньому і в наші дні не відчуватимеш дискомфорту. Але поряд із елегантними "Салютами", "Деснами";"Камами" він таки дідусь..
Нове покоління вітчизняних велосипедів народжується в лабораторіях Центрального конструкторсько-технологічного бюро (ЦКТБ) велобудування в Харкові. Тут розробляються перспективні моделі майже всіх різновидів велосипеда: дорожнього, тандема, туристичного, жіночого, вантажного, складеного, підліткового, дитячого… Виняткову увагу конструктори приділяють спортивному велосипеду. Бо саме йому, як стверджують спеціалісти, належить велике майбутнє… І це зрозуміло. Вже сьогодні інженерний геній зробив цю машину зразком досконалості. На відміну від дорожнього, спортивний не тільки швидше бігає, а й дає можливість раціонально використовувати фізичні зусилля, він набагато легший, з ним зручно переїздити навіть у літаку, поїзді чи автобусі, звісно, упакувавши в плоску сумку-рюкзак.
Одна з останніх новинок — спортивний велосипед "Тахіон", в якому реалізовано передові досягнення художнього конструювання. За технічними даними він не поступається спортивним машинам уславлених італійських фірм "Кальнаго", "Де Роза", "Компаньоло". Мабуть, символічно й те, що таку вельми сучасну назву новинці дав не дорослий, а юний велосипедист. Нова машина вже була готова, й інженери-конструктори почали шукати їй ім'я. Хтось у цей час зателефонував додому і поділився "гарячим моментом". І дуже доречно: "Мій син каже, що фізики відкрили елементарну частинку — тахіон, яка рухається нібито з надсвітловою швидкістю". Інформація-порада виявилася вирішальною.
Погодьтеся, напис "Тахіон" на рамі пасує машині, призначеній для рекордних заїздів. Та й відповідальні змагання показали: вона цілком заслуговує честі називатися найшвидшою. 20-річний ростовчанин Віктор Куповець, який першим осідлав трековий "Тахіон", виграв Спартакіаду народів СРСР і встановив світовий рекорд. На чемпіонаті світу 1983 року з велогонок в Цюріху динаміки треку "Арлекон" багатьма мовами назвали незнайому марку велосипеда, на якому Віктор розвинув нечувану для того велодрому швидкість. Того ж року в нашій країні встановлено престижний приз — велосипед "Тахіон" — гонщику, який доб'ється найкращого результату на машині вітчизняної марки.
Уславив себе "Тахіон" і за океаном, зокрема на треку "Каракол де Піста" в Колумбії. Наш земляк — одесит Юрій Лопуленко виграв десять секунд в олімпійського чемпіона Стіва Хегга. Спеціалісти авторитетних зарубіжних фірм вбачають у "Тахіоні" небезпечного суперника.
Що ж це за машина? Рама має класичну форму, але конструктивно жорсткіша і міцніша. В екстремальних умовах, скажімо, на старті чи штурмі крутого підйому, коли зусилля зростають у декілька разів, вона майже не зазнає деформації. Швидкості велосипеду додала вишукана аеродинамічна форма. Важить він 6 кілограмів, отже з-поміж машин свого класу — найлегший. Для зручної посадки кермові ручки загнуті вгору, само ж кермо кріпиться не до втулки рами, а до вилки. І ціна його воістину золота — понад 3 тисячі карбованців.
"Тахіону" пощастило ще й тому, що винайшов його не просто головний конструктор Харківського ЦКТБ велобудування Р. І. Воронцов, а й майстер велоспорту, колишній член збірної команди України.
Так завдяки прудкості гоночної машини здобуто істотний виграш у швидкості. Однак шосе і треки спонукають гонщиків до все. вищих і вищих рубежів. Харківські конструктори поставили собі за мету розробити ще досконалішу спортивну машину, яка найкраще примирила б між собою аеродинаміку, вагу, конструкцію, ергономіку і можливості гонщика. А взагалі творчі вподобання у них ширші: вело-конструктори вдосконалюють уже відомі нам марки і винаходять нові, перспективні моделі. Щоб новинка одержала "добро", вона повинна мати, як мінімум, три істотні вдосконалення.
У лабораторіях ЦКТБ мені показали листи, які надходять сюди з різних куточків нашої країни. Пишуть інженери, спортсмени, велотуристи, самодіяльні конструктори веломобілів… Одні висловлюють пропозиції і вкладають в конверти креслення і технічний опис модернізації вузлів і деталей, другі діляться спостереженнями над машиною при подоланні крутих перевалів, треті просто висловлюють побажання… Все це дбайливо вивчається і враховується при роботі над моделями завтрашнього дня.
Як бачимо, у винайденні велосипеда не сказано останнього слова. І навряд чи буде воно… "Швидкі ноги" — це екіпаж, перевірений століттями, і нікому не спаде на думку здавати його в архів.
Рух!
Щодалі прудкіший й стрімкіший… Вік такий. Та, мій віче, не сердься: серед наших залізних зусиль відставати од швидкостей інших починають вже порухи серця.
Давним-давно одному подорожанину запропонували під'їхати на рипучім возі, якого тягла по розбитій дорозі пара круторогих. Стомлений тривалою ходьбою, він з вдячністю відгукнувся на те милосердя погонича. І вже, їдучи на тряскій грабарці, полегшено зітхнув: "Ліпше погано їхати, ніж добре йти". Сказано те було, ясна річ, принагідно, але вислів, на диво, став крилатим. Іноді його можна почути і в наш час.
Звичайно, не ті тепер шляхи, як і не той транспорт. Закутими в бетон і асфальт магістралями нескінченними потоками біжать моторизовані засоби. Архаїчною дивиною сприймаються на дорозі віз чи зухвалий мандрівник, що кинув виклик кілометрам. Двадцяте століття — це епоха тотальних пересувань, а ми усі — пасажири. І їздимо — не те, що колись. Нас не трясе і не підкидає, бо сидимо в м'яких сидіннях, у спеку спітніле чоло освіжають кондиціонери, взимку ділиться своїм теплом двигун, а головне — незрівнянно виграємо в часі. Переваги, переваги, переваги… Та коли прискіпливіше придивитися, то складається враження, що деякі молоді сучасники чинять за афоризмом того безіменного дотепника, наче сприйняли його слова як подорожню інструкцію.
Що це — данина моді чи безневинна звичка? Навряд чи хтось утруднює себе таким запитанням. Ми так зачаровані благами сучасного транспорту, що найменший сумнів у ньому здається нам синонімом дикості. Справді, важко уявити наше життя без тролейбусів і автобусів, без трамваїв і метро. Щодня користуємося ними, вирушаючи на роботу чи навчання, до кінотеатру чи просто в гості. Інакше й бути не може. Але ж, напевно, не всі знають, що за ці транспортні послуги кожному з нас доводиться потай розплачуватися найдорожчим — власним здоров'ям. Щоб краще зрозуміти це, давайте трохи помізкуємо на тему, що таке наш організм з точки зору еволюції.
Первісна людина з'явилася на Землі кілька тисячоліть тому, хоча деякі антропологи визначають вік людського роду мільйонами років. На протязі такого предовгого періоду природа у тісній співдружності з працею ліпила і шліфувала складну і унікальну біологічну структуру, формувала пластику рук і ніг, налагоджувала ритміку серця і діяльність кожного органа. Сама ж людина, дбаючи про життєво необхідні предмети — харчі, одяг, житло, — відстоювала себе в природі тільки за рахунок м'язової енергії. Так було приблизно до початку XX століття.
А нині м'язи людини працюють в досить обмеженій сфері нашої діяльності. Вони годяться нам хіба що для того, щоб донести авоську від магазину до ліфта або пройтися кілька сотень метрів од зупинки тролейбуса до школи чи від кінотеатру до найближчої станції метро. Сільським хлопцям і дівчатам уже не випадає ходити до сьомого поту за плугом, заготовляти на зиму дрова, тягати з глибоких криниць воду. Все це за них роблять переважно машини та різні механічні пристосування.