Серед повного мороку вони побачили вогник, що слабо мерехтів удалині. Коли під’їхали, зрозуміли, що опинилися на закинутій фармі, а вогник світився зі старого трейлера.
Це і був трейлер Дейва.
Дейв вийшов їм назустріч з двома собаками північної породи, неначе зовсім не здивувавшись появі незваних гостей.
У трейлері їм трьом, а точніше п’ятьом (враховуючи собак) було тіснувато. Однак Дейв охоче виявляв гостинність, як це вміють робити люди, що живуть у суворих природних умовах, не розбалувані цивілізацією.
Дейв витягнув з холодильника консервну бляшанку з квасолею і зварив їм суп, який вони ум’яли з покришеним відсирілим крекером, запиваючи дешевим холодним пивом.
Сяк-так перебивши апетит, Артем з Мариною почали роззиратися, де б у цьому тісному трейлері переночувати.
Єдине ліжко, яке тут було, нагадувало нари в нічліжці бомжів: це було кубло зі шматтям, рясно вкритим собачою шерстю.
Оскільки це була єдина горизонтальна поверхня, де можна було простягти ноги, вони сильно не відмовлялися, коли Дейв запропонував їм на ньому перебути ніч.
Вляглися на ліжко. Між ними, очевидно, на звичному для них місці, відразу вмостилися собаки. Марина й Артем не протестували: вчотирьох було явно тепліше. Поки ще горіло світло, Артем, не в змозі заснути від перевтоми, запропонував Марині щось почитати вголос, «як у старі добрі часи».
Марина понишпорила рукою на поличці над собою і знайшла книжечку, надруковану на газетному папері. Це був знаменитий щорічник, «Фармарський альманах», що виходить ось уже сотню років.
Прокинулися вони рано.
Артем лишив Дейву пристойний кеш, і з першими променями сонця вони з Мариною виїхали до міста.
…Коли після смерті Чарльза Артем впав у депресію і над усе йому хотілося розчинитись у повітрі, зникнути в космосі, розтанути в nowhere, він раптом згадав про Дейва і його самотній трейлер у прерії.
Він подзвонив Марині і попросив її вирентувати машину і приїхати на автобусну зупинку, на яку вкаже їй Артем. Його подорож автобусом тривала кілька діб і була досить виснажливою. Однак Артем прийняв це рішення свідомо. Він був певен, що через фізичні страждання позбудеться душевних.
Автобус спізнився. Марина стояла на станції, знервована через Артема і перевтомлена від незвичної для неї норми автопробігу за добу. Він вийшов з автобуса, мовчки обійняв Марину, мовчки перебрав на себе кермування, і вони вдвох довго їхали безмежною прерією у безкінечну ніч…
Марина лише раз його спитала: «Що сталося, Тьомо?»
Артем чекав цього й підготувався:
— Я ще не готовий відповісти.
Артем сподівався, що Марина відразу ж кумедно наморщить чоло і замислиться над чимось своїм, без додаткових, принизливих для нього пояснень. Так і сталося. І він був вдячний їй за це.
Ніч була зоряною, дорога плавною, машина надійною. Марина спала поруч, смішно розтуливши рота. Артем поглядав крізь вікно праворуч, де жеврів ранок наступного дня. Першого дня в його новому житті.
На світанку вони зупинилися біля придорожнього міні-маркету «24 hours», сонна Марина неуважно вибирала і купувала продукти, включно з собачим кормом, Артем пакував їх у багажник, а тоді рушили далі, в напрямку до закинутої фарми і Дейвового відстійного трейлера.
Дейв, як і вперше, побачивши Марину з Артемом, начебто ніскільки не здивувався. Він досить покірно сприйняв новину про те, що Артемові треба зупинитися саме в нього, і розгублено відкрив порожній холодильник, куди Марина почала запихати продукти.