Той собака пішов, подививсь, вертається, каже:
— Гуси.
— Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємось. Ходім, каже, — далі!
Ідуть вони далі. Побачив вовк — коняка пасеться.
— А піди, — каже, — собако, подивись, що то пасеться.
Собака прибігає й каже:
— Коняка.
— Ну, то буде наша, — каже вовк.
Пішли до тієї коняки. Вовк так гребе землю, кротовину їсть, щоб розсердитися. Тоді каже:
— А дивись, собако, чи в мене хвіст тріпочеться?
Подивись собака:
— Тріпочеться, — каже.
— А тепер дивись, — каже вовк, — чи посоловіли в мене очі?
— Посоловіли, — каже собака.
Тоді вовк як кинеться, як ухватить ту коняку за гриву, попав її, розірвав, і їдять її вдвох з собакою. Вовк молодий, то він наївся скоро, а собака старий — гризе-гризе й нічого не з’їсть. Поприбігали собаки й прогнали його.
Іде той собака і по дорозі найшов собі такого ж кота, як він — на степу ловить миші.
— Здоров, — каже, — коте! А куди ти, — каже, — йдеш?
— А так блукаю собі. Поки молодий був, то робив у хазяїна — миші ловив, а тепер уже старий став, миші не бачу, хазяїн мене не злюбив, не дає мені їсти і прогнав мене з двору, то я оце й блукаю.
Собака каже:
— Ну, ходім, брате коте, я тебе нагодую. (Це вже й собака так хоче робити, як вовк).
Ідуть вони вдвох, побачив собака вівці та й посилає кота:
— Біжи, — каже, — брате, подивись, що то пасеться?