Згорток був дуже крихітним. Може, прикраса? Або щось новеньке для її колекції коштовного каміння…
Сесілія розірвала папір і відчинила золоту касету. На маленькій подушечці лежав червоний метелик, брошка… Сесілія вийняла його зі свого ложа, і він одразу ж змінив забарвлення: з червоного став зеленим, а за мить блакитним, потім фіолетовим.
— Чарівний метелик…
— Який змінює колір залежно від температури, — кивнув головою тато.
Кожному хотілося потримати метелика в руках. Коли його притискали до долоні, він ставав блакитним та зеленим, і лише у руці Сесілії — фіолетовим.
— Гарячковий метелик, — придумав Лассе. Та всі вдали, ніби не почули його слів.
Наступний пакунок був для братика. Тітка Інґрід та дядько Ейнар подарували йому пару лиж-бігунців.
— Я б віддала перевагу справжнім лижам, — сказала Сесілія. — Саме справжніх я й хочу.
Пакунки переходили з рук у руки. Що менше ставало подарунків під ялинкою, то більше їх назбирувалося на столі та кріслах. Тато позбирав увесь обгортковий папір і запхав його у поліетиленовий мішок.
А тоді дідусь вийшов із вітальні. Дорослі пили каву, Лассе потягував лимонад. Сесілія ковтнула ліки.
Коли дідусь повернувся, у руках він мав щось довге і важке, загорнуте у синій із золотими зірочками папір.
Сесілія аж підвелася на канапі:
— Лижі!
— Для лижної валькірії від дідуся та бабусі, — прочитав дідусь.
— Лижної валькірії?
— Або лижної богині, — пояснила бабуся. — Це ж ти, хіба не знаєш?
Сесілія розірвала папір. Лижі були яскраво-червоного кольору.
— Яка розкіш! Як би мені хотілося їх відразу ж випробувати.
— Будемо сподіватися, скоро ти станеш на ноги.
З цієї миті лижі лежали на канапі поруч з Сесілією, доки розподілялися інші дарунки. Останній пакунок був такий великий, що його внесли знадвору, і він теж призначався для Сесілії. Вона здалеку вгадала, що в середині.
— Санки! Неймовірно!..
Мама нахилилася над донею і погладила по щічці.