— Старий я, Ігорочку, багато бачив і від того розумний. Григорій Львович, Пелікан наш дорогоцінний, нічого даром не робить. Ми йому для чогось потрібні, Ігорочку, тобі це не здається?
— Звичайно…
— Саме так. Але людина він симпатична, та й цікаво мені: нащо ми йому? А тобі цікаво, Ігорочку, адже цікаво?
— Цікаво, — Ігор не стримував посмішки: ну й аналітик старик, одне слово — професор.
— Так навіщо цікавості супротивитися? Задовільнімо її. Веди, Ігорочку, куди Пелікан наказав.
Після деяких розпитувань знайшли Губернаторську вулицю. Досить далеченька від центру, вона здалася все-таки міською, нудною, майже без зелені. Нерівна бруківка, кілька похилених ліхтарів, а один то й взагалі впав, лежав упоперек дороги, і ніхто й не намагався його прибрати.
Старик Ледньов осудливо запримітив:
— Що робить безладдя! Жодних властей, навіть двірників… Руйнуй імперію!..
— Та грець із нею, з імперією, — вставив Ігор, тим паче, що у його легенду входило вільнодумство. Втім, він почав уже забувати про легенду, заважала вона йому. — Цей стовп вам очі муляє?
— Непорядок, — коротко сказав Ледньов і взявся виправдовуватися. — Я ж не про імперію дбаю, а про владу. Гадаєш, якщо більшовики прийшли б до влади, то не підібрали б стовпа? Підібрали б. Бо будь-яка влада — це порядок.
Будинок номер чотирнадцять виявився як раз неподалік від ліхтаря, що так дратував професора. Звичайнісінький одноповерховий, низенький, купецький грибок на чотири віконця. Глухий паркан, брама, хвіртка на внутрішньому засуві.
Ігор постукав у хвіртку, загорлав:
— Ей, господарі! Є хто-небудь?..
Десь за парканом неприємно зарипіли двері, жіночий голос злякано запитав:
— Хто там?
— Відчиніть! — гукнув Ігор. — Ми від Гриші.
— А ось так казати не треба було, — стурбовано зауважив Ледньов. — Навіщо сусідам знати, що ми від Гриші?
Ігор нічого старикові не відповів, але подумав, що той має рацію. Конспірація ще нікому не завадила.
Загуркотів залізний засув, хвіртка прочинилася, і в щілину визирнуло жіноче обличчя. Старе чи молоде — Ігор не розібрав, запримітив, що в хустці, і все.
— Скільки вас? — запитала жінка.
— Двоє.
— А Гриша де?