Ґуаякіль, Еквадор
— Ти точно в нормі?
— Так.
— Ти блідий, як поганка, Бенджі, і… і… — «І ще в тебе очі, як у вампіра, який не спав сто тисяч років», — подумав, але не наважився проказати вголос Тьяґо Лопес. — Іди додому.
Бенджамін Лусіано стояв на другому згори щаблі розсувної драбини. Суттєво вищий за середньостатистичного еквадорця — один метр і вісімдесят сім сантиметрів, — він майже черкав лисуватою маківкою бетонну стелю. Бенджі опустив електродриль «Hitachi» та сердито зиркнув униз:
— Ми не завершили!
Його почервонілі очі сльозилися.
Тьяґо знизав плечима і, відвертаючись, ледь чутно буркнув:
— Наче без тебе не впораюся.
Бенджамін почув напарника. Вмить йому аж язик засвербів нагадати, що востаннє, коли він залишив Тьяґо закінчувати роботу, наприкінці минулого серпня, відлучившись на півдня, щоб зустріти чотирнадцятирічну дочку, яка поверталася з дитячого табору в США, Тьяґо забув перевірити проводку, прокладену підлогою басейну в заміському особняку ґуаякільського судді. Будівельники встигли залити долівку бетоном і навіть частково вкрити її кахлями, перш ніж виявили, що з тридцяти шести розеток першого поверху працюють аж шість. Бенджаміну та Тьяґо довелося не просто колупати перфоратором бетон, але й за власні кошти замовляти з Італії нову плитку. Втім, Бенджамін не зронив ні слова. Страшенно боліла голова, він не мав сил, щоб…
знайди
…встрявати в суперечку.
Тьяґо длубався зі жмутком дротів для розеток біля підлоги. Бенджі підняв електродриль, щоб просвердлити черговий отвір під кріплення для лампи, і зціпив зуби ледь не до тріщин. Перед очима все пливло, до горла підступив гіркий клубок. «Мабуть, цього разу бісів Тьяґо має рацію», — подумав він. Бенджаміну було справді зле. Його нудило весь день; упродовж останніх двадцяти годин, від учорашньої вечері, він нічого не їв, пив лише воду, та й то невеликими обережними ковтками, оскільки, коли вливав у себе всю чашку, шлунок миттєво повертав усе назад.
знайди
Раптом запаморочення посилилося. Бенджаміна хитнуло, він уперся рукою в стелю, щоб не впасти з драбини.
Тьяґо Лопес крадькома спостерігав за напарником.
Бенджамін набрав у груди повітря, ще дужче стиснув зуби й увігнав свердло в бетон. Звук і вібрація тисячами розпечених голок угризлися в голову. Чоловіку здалося, наче хтось підпалив його волосся, тобто жалюгідні залишки волосся, які не випали до тридцяти семи років, після чого полум’я, ніби по бікфордових шнурах, опустилося до шкіри та продерлося крізь череп до мозку.
знайди його!
Свердло вискочило з отвору та дряпонуло по бетону. У почервонілі очі Бенджаміна посипалися скалки та бетонна крихта. Електрик несамохіть застогнав і відпустив палець; електромотор стих.
— Слухай, Бенджі, ти… — підвівся Тьяґо.
— Я зараз.
Бенджамін поклав інструмент на драбину, спустився і, намагаючись триматися рівно, пройшов до вбиральні.