— Лесько! — кинулася до неї Соня, забувши з усіма привітатися, — Лесечко!
— Соню! — зраділа Олеся. — Як добре, що ти прийшла. Як же я за тобою скучила!
Соня обняла подругу, поцілувала в пухленьку щічку.
— Ну, розповідай, вчителька ти вже чи ще ні?
— Можеш мене поздоровити. Я отримала диплом.
— Поздоровляю! Яка ж ти молодець! — Соня схопила подругу за руку й вже не відпускала. — На роботу вже влаштувалася?
Олеся ніяково посміхнулася, і Соня озирнулася навколо. Лише тепер вона помітила, що вся увага молоді була спрямована на них. З десяток очей з неприхованою цікавістю дивилися на подруг.
— Може підемо звідси? — запропонувала Софійка.
— З задоволенням! — згодилася Олеся.
Дівчата вийшли на вулицю, знайшли більш-менш вцілілу лавку.
— Тут спокійніше, — промовила Олеся. — Я прийшла до клубу лише заради того, щоб зустрітися з тобою.
— А звідки ти взнала про мій приїзд?
— Здогадайся з трьох разів!
— Баба Параска донесла?
— А то ж хто?! — засміялася Соня. — Розкажи мені, як ти? Де ти? З ким ти?
— А що розповідати? Диплом на руках, першого серпня виходжу на роботу, приймаю свій перший клас. Так хвилююся, що не передати словами. Розумієш, Соню, батьки мені довірять своїх першокласників і потрібно з першого ж дня привити їм любов до школи, до книжок, до самого навчання. Треба зробити так, щоб сам процес навчання у школі не став для них тягарем, а був у радість і задоволення. Навіть не знаю, чи впораюся я з цим, чи ні, — з запалом сказала дівчина та знизала плечима.
— Звичайно впораєшся! Ти ж у нас он яка розумниця! Інститут закінчила, не те, що я — неук.
— Не кажи так, Соню. Можна навчатися заочно.
— Можна, — зітхнула Соня. — Але як? Я не можу покинути дідуся напризволяще, навіть на кілька днів. Він уже зовсім немічним став. Вдає, що є ще порох у порохівниці, але ж я бачу, що він зовсім знесилений. Цього року траву для корови мені самій доведеться косити.
— Він ще тупає потихеньку?
— Так. За хлібом до магазину ходить та вдома по господарству. Звичайно, я б сама могла йти додому з роботи та купити той буханець, але ти ж сама розумієш, що у нас в селі біля магазину збираються люди, то і він іде туди. А я й не заперечую. Доки очікують хлібовозку, дідусь всі сільські новини почує, про політику, як і всі, побалакає — дивись уже й розвіявся. Та що я все про себе та про себе? Де ти живеш, Олесю?
— Знімаю кімнату в гуртожитку. Гамірливо там, кухня одна на всіх, гарячу воду в душі вмикають два рази на тиждень, але все ж таки дешевше, аніж квартиру наймати.