– Якщо вам щось треба буде, поки ви тут, то я завжди…
– Дякую. І одна порада, Луїджі: вдосконалюйте своє тіло, але не забувайте, що людиною бути важливіше, ніж чемпіоном!
Високий, атлетичної будови Тераї не сподобався Старжонові з першого погляду. Директор не любив людей вищих і міцніших за себе, тому й зустрів геолога холодно.
– Нам рекомендували вас університети Парижа, Чікаго й Торонто. До того ж я прочитав вашу дисертацію про Баффінову Землю та інші північні острови. Непогана робота. В нас тут чимало блискучих розвідувачів, але жодного справжнього геолога. Ви нам підходите, незважаючи на молодість. Для початку займіться складанням карт. Ми надамо вам усі необхідні кошти, звісно, в межах можливого, але вимагатимемо відповідної віддачі. І ще одне: цей ваш звір. Він заважатиме вам і може виявитися небезпечним. Раджу позбутися його, поки не трапилось якогось лиха.
Тераї підвівся.
– Лео включено до підписаного контракту. Він супроводжує мене скрізь. Якщо ви не згодні, то я розірву контракт і негайно полечу звідси. “Денеб” ще тут.
– Не гарячкуйте! Я піклуюсь про ваші ж інтереси, але коли ви дивитесь на це так… Одне слово, ваш звір цілком на вашій відповідальності, розумієте?
– Розумію. Ви не можете порекомендувати мені готель?
– У Джонвілі нема готелів. Ми тут усі піонери, пане Лапрад, не забувайте! До речі, тут чимало таких богатирів, яких не злякають ні ваші м’язи, ні ваш лев. А хижка для вас ще будується. Ми гадали, що ви прилетите на кораблі нашої компанії, цебто не раніш, ніж через місяць. А поки що є тільки невеличкий готель при кав’ярні, можливо, там знайдеться для вас кімната. Не знаю тільки, чи в готелі приймуть вашого звіра…
– Спробую щастя…
– Ага, ще одне, Лапраде! Якомога менше водіться зі стеками.
– Зі стеками?
– Це аборигени. Так їх називають розвідувачі: “стеки”, палиці. Вони схожі на палиці. На щастя, стеки не належать до гуманоїдів і в нас тут нема ніяких історій з їхніми жінками. Адже, подейкують, на інших планетах чоловіки… Гаразд, машина відвезе вас з вашим багажем до готелю. Завтра чекаю вас з доповіддю в дирекції рівно о восьмій. До речі, купіть собі офірський годинник – вони продаються в крамниці компанії. Тут, на Офірі, доба складається з двадцяти п’яти земних годин і дванадцяти хвилин, а я звик до точності, пане Лапрад.
Кав’ярня-готель виявилася приземкуватим складеним з колод двоповерховим будинком, що стояв у кінці вулички, яку утворювали хижки розвідувачів, робітників та інженерів. Утримувала цей заклад ще молода вдова, пані Сімпсон, їй допомагала її сімнадцятирічна донька Анна. Незважаючи на побоювання Старжона, Лео тут прийняли добре. Пані Сімпсон зачитувалася журналом “Райдер дайджест”, а якраз недавно з’явився скорочений виклад книжки знаменитого Джо Діксона “Божі створіння”, в якій цей журналіст спробував донести до широкої публіки суть складних біохімічних і генетичних дослідів Анрі Лапрада. Тераї насилу стримався, коли люб’язна пані Сімпсон, сповнена гордості, що в неї поселиться син прославленого вченого, згадала цю книжку. Адже саме криклива назва книжки викликала гнів у американських фундаменталістів, усе ще впливових в окремих штатах, і призвела до трагедії. Анна ж тільки мовчки зашарілася, що дуже пасувало її личку повненької білявки.
– Обід через дві години, пане Лапрад, – мовила пані Сімпсон. – А поки приготують вашу кімнату, можете посидіти в сусідньому барі. Він теж належить нам, пиво там чудове, та й вибір напоїв непоганий.
Тераї зайшов до бару й сів у кутку, Лео розлігся біля його ніг. Безбарвна покоївка спитала, що їм подати.
– Для мене пива. Для Лео кока-коли у великій мисці.
– Кока… для цього звіра?
– Нічого не вдієш, щодо напоїв у нього інший смак.
– Ви що, глузуєте?
– Принесіть і самі побачите!
Відвідувачі з’юрмились довкола них, чекаючи з цікавістю, що буде далі. Роздосадуваний Тераї підвівся: