Тераї потиснув руку капітанові, Мак-Нейшеві й Ямомото.
– Дякую, друже, за уроки карате!
Механік Байл чекав на нього біля дверей, не наважуючись через Лео зайти.
– Ваші речі вже внизу. Я за всім простежив. До побачення, Лапраде! Пасажири в нас іноді бувають, але такий, як ви, перший. А шкода…
– Ходімо, Лео, дай я тобі одягну нашийник. Авжеж, ти цього не любиш, але ж не всі знають, що ти – надлев, а не звір, який утік з цирку. А що, коли хтось з переляку почне стріляти, побачивши тебе на волі? Звісно, я одразу ж його вколошкаю, але це тебе не воскресить.
З незадоволеним виглядом Лео дозволив одягти на себе нашийник, покірно пішов за Тераї в пасажирський ліфт, і вони разом вийшли на трап.
Цієї миті службовець другого класу Луїджі Тачіні, що сидів у вежі астропорту, поглянув на екран телетайпу й мимоволі вигукнув:
– Оце так! Знаєш, дядьку, хто до нас прибув на “Денебі”? Лапрад, тричі рекордсмен світу, олімпійський чемпіон!
– Не мели дурниць, малюк, – озвався Тачіні Старший, начальник астропорту. – Лапрадів у Франції сотні.
– Тераї Лапрадів?
– Тераї? Тоді це, мабуть, справді він. Але чого йому тут треба?
– Згідно з документами він геолог. У нього контракт з Міжпланетним металургійним бюро. І з ним ще якийсь Лео.
– Лео, а далі?
– Просто Лео. Більше нічого. А ось і вони!
З люка на трап вийшов високий юнак, за ним поважно ступав лев.
– Подумати тільки, зустріти його тут, а може, навіть поговорити з ним!
Голос Луїджі тремтів од захоплення.
– Подумаєш, така сама людина, як і всі.
– Така сама, як і всі? Ви чуєте? Три світових рекорди за два дні останньої олімпіади – така сама людина, як і всі? Ні, дядьку, ти просто нічогісінько не тямиш у спорті!
– Гаразд, головне, не підходь близько до його приятеля.
Задзвонив телефон. Тачіні Старший узяв трубку:
– Говорить Старжон, директор ММБ на Офірі II. На “Денебі” повинен прибути один з наших геологів, пан Лапрад. Негайно доставте його до мене й не морочте йому голови всякими нісенітницями. Зрозуміли?