— Слід було, однак, — говорив своїм повчальницьким голосом полковник, — порадитись, і товариш капітан мусить взяти це до уваги. Вам обом, видно, до вподоби свавілля. Побачимо, як ще відгукнуться західні станції. Де можна засікти Безрукого й Кирпатого?
Я пояснив, що один у Казанлику, а другий — в Єлховому, але точного їх місцезнаходження я не знаю. Це відомо тільки Кларкові.
Сказавши щось, полковник замовк і допитливо дивився на мене. Я вловив у його погляді подив.
— Коли вони повертатимуться? — запитав він.
— Нам наказано повертатися кожному самостійно після виконання завдання.
І ці слова він зустрів з подивом.
— Ви вважаєте, що їх не слід брати, я правильно вас зрозумів?
Він прекрасно зрозумів мої слова, тільки я не міг збагнути, чому він сумнівається.
— Якщо ви візьмете їх обох, моє перебування на свободі викличе сумніви й призведе до провалу.
— Але ж ти вже «закривавлений»!
— Ви добре знаєте, що такі-от «убивства» завжди викликають сумніви.
Полковник помовчав, а тоді з ледь помітною посмішкою сказав:
— Інтересно виходить, генерала випустили, тут зараз два найвідоміші диверсанти, які вчинили десятки вбивств, то і їх випустимо?.. Як ви собі це уявляєте?
Справді, нічого гарного в цьому я не бачив, але ж і не було тут жодної трагедії.
— Вважаю, — заявив я твердо, — що згодом знайду спосіб сповістити, коли вони підуть без мене, і тоді вам буде найзручніше взяти їх.
— Це звучить як голослівне втішання.
— А ваші слова звучать як безпідставне недовір'я!
Мене, здається, знову дідько смикнув за язика, і я припустився помилки. Такі слова явно свідчать про упертість і свавільство. Спробував виправити погане враження:
— Невже все, що я розповів вам про роботу американського центру й про те, як зможу використати його, звучить голослівним утішанням?
— Не гарячкуйте, юначе.
Цей зверхній тон ще більше розпалив мене, відверто кажучи, розлютив, але я вже сказав собі: «Гальмуй, Насе!»
— Як же не гарячкувати, коли бачу, що ви недооцінюєте операцію, яка може мати виняткове значення не для нас трьох, а для Болгарії! Мене заслано сюди, щоб перевірити, чи я повернусь до Стамбула, з якими результатами повернусь, повернуться ті двоє чи передам їх міліції. Досі я нічим не давав приводу для сумнівів. Навіть примусив Кларка довго умовляти мене перейти на роботу до нього. Крім того, там зібралися декласовані типи, люди без освіти й культури. Я серед них єдиний у своєму роді, перспективи мого «зростання» по щаблях їхньої драбини сприятливі. Чому ж не скористатися такою можливістю? І ще, мало не забув вам сказати. Я зблизився з секретаркою Кларка і через неї можу знати майже всі таємниці центру.