Директор студії. Так, товариші, зрозуміло? Почнемо обговорення.//
Розмова батька чи діда з синами офіцерами-льотчиками далечезних рейдів, що повернулися з війни.
— Розкажіть же, де ви були?
— Були скрізь. Літали над усією землею.
— Над чиєю?
— Над усією. Над цілою планетою.
— А, планета. Знаю. І комету бачив. Гуркотіла колись, з великим хвостом. Віщувала турецьку війну.
— Кидали бомби на землю. (Планету).
— Тьху.
— Нищили ворогів на всьому світі.
— Ну, який же він, світ?
— Малий. Маленький, тату.
— Маленький, кажете? Як жалько мені вас.
— Така нудьга.
— Раніше й світ великий був. Такий великий. Було їдеш до Кременчука, а там же ще степи на Бессарабію. Великий був світ. Повний таємниць. І повний краси. Виїдеш було в степ, а степ широкий!.. і т. д. (широокий).
— А де загинув Владимир?
— В Мадріді.
— Там десь за Одесою.
Червень Дитинство дивується. Молодість обурюється. Тільки літа дають нам мирну рівновагу і байдужість.
— Найбільший скарб всього людства є сама людина. Хіба не так?
— Чому ж людське суспільство тримається на жорстокості? На злі і насильстві?
— Народились нові умови існування. Вони так же неухильно примусять народи до загального миру, як раніше примушували до обов'язкової війни. Правда!