— Лідо, Лідо, давай я його продам! Запевняю: добрі гроші матимемо…
Але мама лише посміхнулася і нічого їй не відповіла…
Тепер розповім про цукерки.
Минулого року в день Восьмого березня сталося так, що тато в цей час був у Москві на нараді передовиків. Він надіслав мамі і Оксані привітальну телеграму і передав знайомим залізничником подарунок — велику коробку цукерок «Пташине молоко».
Я теж не забув привітати маму і Оксану. Не пообідав двічі в шкільній їдальні і на заощаджені гроші купив їм по букетику пролісків.
Коли повечеряли, мама поставила на стіл дві пляшки лимонаду і коробку з цукерками.
— Покуштуйте, — сказала, — таких ви ще не куштували.
Ми, як покуштували, то відразу зрозуміли, що на світі нічого немає смачнішого за цукерки «Пташине молоко». Аж прицмокували від насолоди.
Мама була задоволена, що цукерки так сподобалися нам. Але сама чомусь їх не їла. Взяла одну — і все. Ми запитали — чому?
— Не люблю солодкого, — махнула рукою. — Самі їжте.
Ми здивувалися: як це так, що вона не любить солодкого? Досі за нею такого не помічали. Торт, морозиво, тістечка, усяке варення і повидло також солодкі, а мама їх любить. І від цукерок раніше ніколи не відмовлялася, а тепер, бач, не хоче…
Коли тато приїхав з Москви, мама саме була на роботі. Він побачив на столі порожню коробку від цукерок і запитав:
— Ну як, смачні?
— Дуже смачні, — похвалили ми.
— А мамі не сподобалися, — додала Оксана.
— Не сподобалися? — здивувався тато.
— Угу, — підтвердив я. — Бо не любить солодкого.
— Це вона сама сказала вам таке?
— Сама.
— І ви, звичайно, удвох поїли всі цукерки?
— Удвох.
— Тоді все ясно, — посміхнувся тато.