В зубах він ніс на смерть переляканого Тигрика. Шерсть на обох була присмалена, вуса у Тигрика зовсім згоріли.
Бабуся й дідусь дуже зраділи. Можливо, тому і їхні велике горе здалося їм значно меншим.
Того ж року колгосп допоміг дідусеві й бабусі поставити нову хату. Оцю, що й зараз стоїть. А у дворі дідусь побудував Лискові й Тигрикові теплу, з віконечком, будку.
Вуса в Тигрика уже давно повідростали. Лиско трохи постарів, Тигрик виріс і став великим пухнастим котом.
А дружба їхня, якою була, такою й залишилася до сьогодні. А може, ще більше зміцніла.
У Калинівці багато наших родичів. Минулого року коли ми удвох з татом приїхали сюди так само під чаї літніх канікул і захотіли всіх провідати, то цілий місяць майже щодня ходили до когось у гості.
Цього разу без мами і тата ми з Оксаною ні до кого з родичів не ходили. Зате вони приходили до нас.
Найперші з'явилися два сини й дочка тітки Марини —
Кумедні, смішні вони, а найбільше п'ятирічна Оля!
Тітка Марина працює на консервному заводі біля залізничної станції. Приходить з роботи додому увечері і завжди приносить їм гостинці. Цукерки, пряники або якісь іграшки.
Ну, цукерки, пряники легко роздати — кожному порівну. А іграшки як? Мати купує різні, щоб у Василя, Петра й Олі було і те, і те, і те.
Звичайно, можна б гратися їм тими іграшками разом чи навперемінки. Але ж ні. Василь хоче, щоб у нього були свої власні, і Петро так само, і Оля теж.
Тоді мати розкладе подарунки на столі й каже:
— Вибирайте самі. Кому ось цю замороку — кубика-рубика?
То Василь і Петро не встигнуть навіть роти розкрити, як Оля уже:
— Мені!
— А калинову сопілку кому: тобі, Василю, чи Тобі, Петре?
— Ні, мені! — знову вимагає Оля.
Почнуть їй пояснювати, що негарно ж так: треба, щоб кожному якийсь подарунок дістався. Але вона, наче й не до неї, як заведе:
— Мені кубика! Мені сопілку! Мені півника! Мені! Мені! Мені!..
Одного дня Василь з Петром, вивчивши уроки, гралися в хаті у космонавтів. Оля також хотіла з ними побавитися, та вони її не прийняли, випровадили надвір.
Тоді Оля пішла в садок пасти свою «череду». Коровами в неї були в'ялі гарбузики-падалиці, яких назбирала на городі, вівцями — картоплини, свиньми — перезрілі огірки-репанки. «Череда» ніби справжня, тільки замість ніг, хвостів і рогів Оля повстромлювала палички і стеблинки, а замість очей попротикала дірочки.