— А ото теж дуб? — знову показала Оксана на інше, також велике й красиве дерево.
— Ні, то клен. Хіба не бачила в Сергія за дворе його кленка?
— Бачила. Але там маленький, а це дорослий.
— Не дорослий, а старий, — поправив я її.
— А то ялинка, я знаю! — зраділа Оксана, угледівши за галявиною знайоме деревце. — Тільки вона без прикрас, не така, як на Новий рік.
Ми вийшли на велику трав'янисту просіку.
— О, уже й сунички появилися, — нахилилася бабуся й зірвала у траві кілька ягідок. — Беріть покуштуйте.
Накуштувалися ми з Оксаною пахучих і солодких ягід досхочу. Бабуся ж не хотіла їсти суниці, бо вони їй, сказала, минулого року оприкріли. А може, то вона тільки прикидалась, що не хоче, як ото колись і мама від цукерок «Пташине молоко» відмовилася… Збирала ягоди і всі віддавала нам: спершу — Оксані, потім — мені, і знову — Оксані, тоді — мені…
Додому повернулися увечері, як сонце ось-ось мало закотитися за горизонт. Притомлені, але дуже задоволені мандрівкою.
…У дідуся та бабусі, крім теляти, бджіл, курей і кота Тигрика, про яких я уже згадував, є ще корова і собака Лиско. Ну, бджоли як бджоли, кури як кури і корова так само. Нічого цікавого. А от собака, кіт і теля в них особливі.
Ми звикли, наприклад, вважати, що собака і кіт — запеклі вороги. А дідусів та бабусин
були великі-великі друзі.
Лиско — звичайний собі собака-дворняга. Сірий не сірий і рудий не такий. Капловухий, з білою зіркою на лобі й дуже кудлатий — як вівця. На ньому завжди сила-силенна реп'яхів, якірців, стрілок… Без них навіть важко уявити Лиска. По тому, що на нього начіплялося, можна відгадати, де він бігав.
Натурою Лиско непосидючий. Все шастає, до всього принюхується. А що вже любить ганятися за автомашинами та мотоциклами! Сусідські собаки пробіжать трохи й повернуться. Він же до самого мосту мчить, ніби його хтось за мотузок тягне. Ганяється також і за курми та гусьми, за що йому вже не раз перепадало від бабусі.
Тигрик з'явився у дідуся та бабусі після того, як пропала стара кішка.
Ніхто, мабуть, так не радів йому, як Лиско. Коли бабуся зайшла з Тигриком у двір, Лиско трохи не збив її з ніг. Стрибав, скавучав, гавкав. А що вже хвостом метляв — дивно, як він тільки не відірвався у нього!
Назвали кошеня Тигром тому, що воно було смугасте і люте.
Що кошеня люте, переконались одразу.
Бабуся, тільки-но ступила з ним на ганок, заходилася пригощати його молоком.
Доки кошеня принюхувалося та вибирало, з якого боку краще підступитися до мисочки, Лиско відштовхнув Тигрика й безсоромно почав хлебтати молоко сам.
За таке нахабство він зразу ж поплатився. Кошеня раптом зігнулося дугою, розпушило хвіст, чмихнуло чудернацько і дряпнуло кігтями пса по морді.
Лиско відскочив, заскавучав од болю і того дня уже більше не підходив до Тигрика. Лише поглядав на нього ображено та зализував на носі подряпини.