— Авжеж. І добре треба знати це діло. Без нього тут ніяк не обійдешся!
Далі тато увімкнув верстат, обережно підвів до заготовки різець. Тільки-но він торкнувся металу, як з-під нього вилетів, сипонув цілий рій іскор, потекла тоненька кручена стружка, а чорну заготовку оперезав ріблястий поясок.
Тато кілька разів зупиняв верстат і заміряв на заготовці всілякі вирізи, більші й менші, спеціальними токарськими приладами — штангенциркулем і мікрометром.
Врешті, хитромудра, з численними заглибинами й Колінцями деталь була готова. Тато вийняв її з верстата й поклав, щоб вона охолонула.
Підійшов майстер і теж заміряв деталь. Він схвально прицмокнув язиком і попросив тата показати іншим токарям, як треба виготовляти такі деталі.
Коли його обступили токарі, я, щоб не заважати, тихенько подався до виходу. Мені було дуже приємно, що тата поважають, цінують на заводі. І я дав собі слово: як закінчу школу, також вивчуся на токаря й піду працювати на «Арсенал».
«Але ж токареві треба вміти добре обчислювати…» — згадав я.
І вирішив узятися за математику. Спочатку добре вивчив таблицю множення, правила. Потім, закінчивши третій клас, під час літніх канікул поробив усі приклади, розв'язав усі задачі з підручників для першого, другого й третього класів.
І все перемінилося…
У цьому році ще в першій чверті почав одержувати математики четвірки, іноді навіть п'ятірки. А трійки — жодної!
Тато бачив, як я стараюся, хвалив. А мама пообіцяла: якщо в мене в четвертому класі з математики буде четвірка, вона мені подарує фотоапарат, про який я мрію вже давно.
Коли на останньому уроці нам видали табелі, я навіть забув свого сховати в портфель — так і подався додому, тримаючи його в руці.
Мама, тільки побачила мене, відразу про все догадалася.
— Що, чотири? — запитала, усміхаючись задоволено.
— Чотири! Ось подивись! — я простягнув їй табель.
— Молодець, синку! Молодець! — погладила по голові, як маленького.
— Тепер і фотоапарат йому подаруєш? — не забула нагадати мамі Оксана.
— Звичайно. Пообіцяла, значить, подарую. Який ти хочеш?
— «Зеніт» або «Горизонт»…
— Прийде батько з роботи, підемо всі разом купувати.
Я ніяк не міг дочекатися тата. Цікаво, що він тепер скаже? Адже він так гнівався на мене за математику.
Врешті клацнув у дверях замок. Тато.