Ну, як же я міг погано думати про свого найближчого друга Ігоря, про Володьку і про Сергія?! Не треті, не треба мені шукати інших друзів! Вони в мене є — справжні, добрі!
для мене, як уже казав, математика. Через неї мав самі прикрощі ще з першого класу.
Коли я пішов до школи, то читати, писати, малювати навчився швидко, а ось рахувати… З усіх предметів одержував п'ятірки й четвірки, з математики — лише трійки. Тому з самого початку і не полюбив її.
А коли не любиш якийсь предмет, то, — ви ж самі знаєте, — не дуже хочеться і вчити його.
Так було і в мене.
Часом, щоб не морочити голови над класним чи домашнім завданням, списував в однокласників уже готовеньке. Не розумів тоді, що цим тільки гірше собі коїв. Бо пізніше, як почали вивчати складне додавання й віднімання, а потім множення та ділення, я і зовсім заплутався.
Тато часто й подовгу сидів зі мною, допомагав робити приклади, розв'язувати задачі й завжди дивувався, що я такий нетямущий.
Навесні минулого року він уперше повів мене показати свій завод.
При вході стояв здоровенний стенд з портретами заводських ударників праці. Там був і тата портрет.
Як подивилися ливарний, свердлильний, штампувальний та інші цехи, пішли в інструментальний, де тато працював.
— О, до нас прибуло поповнення, — вгледівши мене, сказав майстер.
— Ні, ні, ще не прибуло, — усміхнувся тато. — Ось по як закінчить школу, тоді, може, й прибуде. А зараз тільки ознайомиться із заводом.
Надходив час приступати татові до роботи. Він хотів провести мене до прохідної, але я попросився ще побути з ним.
— Добре, сідай отам, коло верстата, — показав на ящик з якимись довгастими залізяками, — і почекай, я піду переодягнуся.
У синьому комбінезоні тато став схожий на тих робітників, яких малюють у книжках і на плакатах.
— Ось я беру оце поросятко, — сказав тато і взяв із ящика важку залізяку, — й спробую виточити з нього важливу деталь.
— Що це? — запитав я, кивнувши на ту залізяку.
— Заготовка, — пояснив тато.
Він уклав заготовку у верстат, міцно її затиснув, а потім дістав із шафки креслення на синьому папері — калькою називається, — уважно розглянув його і почав щось писати олівцем у блокноті.
Я поцікавився, що він пише.
— Обчислюю розміри деталі.
— Хіба й токареві треба обчислювати?