— А де мама? — запитав.
— Як де? Хіба не знаєш? — Оксана зовсім по-дорослому, ніби мама, звела догори брови — У відрядженні.
— Не обманюй! Вона приїхала.
— Тобі, мабуть, приснилося.
— А ось і не приснилося! Пиріг, пиріг хто спік?
— Тато. Це тобі від нього подарунок.
— І квіти, скажеш, тато поставив на стіл? — все щі не хотілося вірити, що мами немає вдома.
— Ні, квіти я принесла. Випросила вчора для тебе у Сергія. У нього в саду багато-багато тюльпанів.
Приємно було, що тепер буде на моїх іменинах пиріг, що Оксана подарувала квіти. Та водночас і прикро, що мама все-таки не повернулася додому.
Присів на табуретку біля вікна, за яким світилі уже височенько в небі сонце. Оксана зиркнула на ме не, певно, сподівалася, що буду її розпитувати. Але і мовчав. Знаю свою сестричку, добре знаю — мені краще помовчати, тоді вона не витерпить і сама все розкаже. Так і вийшло.
— Ромцю, ти більше нічого не побачив? — запитала вона невдовзі.
— Ні. А що?
— Піди подивись у нашій кімнаті.
Я зайшов у кімнату і побачив біля свого ліжка роликову дошку — ту саму, яку мені вчора показував Ігор, тільки тепер вона була пофарбована в зелений колір.
На дошці лежав голубий конверт. Я відкрив його, там була записка:
Вітаємо з днем народження!
Ми вирішили самі змайструвати й подарувати тобі роликову дошку, яку ти так хотів.
Катайся на здоров'я і не сердься, що таїлись від тебе! У коробці, яку сховали в парту, були коліщата для дошки.
До тебе прийдемо в призначений час.
Сергій теж прийде і принесе обіцяну стрілячку.
Так що чекай.
Я стояв з запискою в руці, милувався роликовою дошкою і мало не плакав.