Ну, як все-таки тато, що б ми з Оксаною не зробили тайкома від нього або ще тільки надумали зробити, — одразу про все догадується?..
працює в поліклініці заводу «Арсенал» лікарем-окулістом. Щоб ви знали, яка вона, розповім про квіти і про цукерки.
Спочатку про квіти…
Це було, коли ми ще жили у маминих батьків на околиці Києва.
Крім невеликого будинку, в дідуся й бабусі є маленький сад і городик, на якому вони вирощують для себе різну зелень — цибулю, часник, редиску, салат, петрушку, кріп, сельдерей…
А ще біля будинку під самими вікнами був тоді квітник. За квітами доглядала мама, бо в неї до них велика любов або, як вона сама каже, хвороба.
Поверталася мама увечері з роботи додому втомлена, ну й посиділа б, відпочила хоч трохи. Так ні, навіть у будинок не заходила. Залишала на ганку сумку, знімала туфлі і мерщій до свого квітника! Виполювала бур'янець, спушувала землю, щось там пересаджувала, поливала…
— Зате квіти у нас були дуже гарні — на всій околиці ні в кого таких не побачиш.
Сусідка, яка вирощувала квіти для базару, заздрила мамі.
— Дивуюся, Лідо, — . розводила вона руками, — чому твої квіти кращі за мої? Я ж і насіння сортове добираю, і добрива не шкодую, а такі квіти, як у тебе, в мене не ростуть. Може, земля погана?
— Не знаю, тітонько, не знаю… — ніяковіла мама, ніби була в чомусь винна перед нею.
— Мабуть, у тебе вдача не така, — почувши їхню розмову, сказав дідусь, який недолюблював заздрісну і жадібну сусідку.
— Можливо, можливо, — погодилась вона, не зрозумівши дідусевого натяку.
Траплялося, викине хтось із свого квітника якусь зачахлу, ледь живу рослину, мама пожаліє її, підбере і посадить у себе. Мине якийсь час, і ця рослина оживала, а потім і зацвітала, що замилуватися нею можна.
Так сталося й цього разу.
Побачила мама, як сусідка викинула з вазона на смітник в'ялий, майже мертвий, але якийсь дивний кактус — ні стовбура, ні гілок на ньому, самі лише колючі «коржі».
— Чому ви його викинули? — запитала мама.
— Набрид, — відповіла сусідка. — Тільки місце займає в будинку.
— Але ж це якийсь незвичайний кактус!
— Ну й нехай! Мені казали, що незвичайний. Цвіте, мовляв, гарно. А я протримала цю колючку в себе шість років, і ні квіту від нього, ні привіту…
— Можна мені його забрати? — попросила мама.
— Бери. Будь ласка, бери, — дозволила сусідка.