— Чесне піонерське.
— Ура! — кричу радісно і кидаюся до дверей.
— Куди ти, куди? І я з тобою! — вчепилася в мене Оксана.
— Тобі не можна. Це не для дівчат…
— Що не для дівчат?
— Ну, операція, на яку ми йдемо.
— Опера-ація? — злякалася вона.
— Та не бійся. Не та операція, про яку ти думаєш, — заспокоїв я її. — У нас важлива справа. Зрозуміло?
— Зрозуміло…
— Отож грайся зі своїми іграшками, поки я вернусь.
— Мама казала тобі не кидати мене саму, — зауважила Оксана: бач, не забула, пам'ятала!
— Я ненадовго. Хочеш, увімкну телевізор — дивись передачі.
— А варення можна взяти? — хотіла вихитрувати ще якусь вигоду для себе.
— Ні, не можна! Мама прийде, в неї попросиш, — рішуче заборонив я і зачинив за собою двері.
Наша «операція» полягала ось у чому. Ідучи зі школи глухим, старим провулком, на якому жив наш однокласник Володька Струк, ми вгледіли у дворі однієї садиби величезну купу всякого залізяччя.
— От би нам його! Зразу виконали б план! — заздрісно мовив я, бо мені ж доручили організовувати збір металолому.
— Не віддадуть! — сказав Володька. — То ж двір нашого п'ятикласника Сергія Потапенка. А він жаднюга — страх! Колись яблуко з їхнього дерева упало на вулицю і я його підібрав. Так Сергій заледве собаку на мене не нацькував.
— А ти поговори з ним, попроси. Може, й віддасть. Навіщо їм той брухт? Тільки заважає. Давно вже треба було його здати.
— Добре, сьогодні поговорю з Сергієм, — пообіцяв Володька.
Сергій спершу відмовив, тоді передумав і дозволив, але з умовою, що ми за те залізяччя обкопаємо йому в саду фруктові дерева. Хлопці погодилися.
Поки ми обкопували дерева, Оксана, як я пізніше від неї довідався, спочатку подивилась телевізор, трохи погралася з ляльками. Потім обійшла всі наші три кімнати й завернула на кухню. Сіла там на стільчик і поглянула на буфет, де стояли на полицях банки з варенням.
У нас у родині всі люблять варення. Тому мама щороку варить його дуже багато. З вишень, абрикосів, слив, полуниць, смородини, малини, з усього, з чого тільки можна зварити. Але якщо я, тато і мама беремо варення лише до чаю, то Оксана може їсти його і з какао, і з молоком, і з кашею, і навіть з борщем та оселедцем. Якби їй дозволили, мабуть, з'їла б за один раз цілу банку! Отака вона ласунка!