– В цьому ми й повинні розібратися. І почнете ви сьогодні ж, а з чого – вирішуйте самі. Може, з сім’ї Елтхауза. Його батько, Девід Елтхауз, якщо не помиляюсь, – дамський кравець?
– Так. Сьома авеню. – Я зліз із більярдного столу і став на ноги. – Оскільки нам краще, щоб убивцею виявився не співробітник ФБР, то, мені здасться, нас не повинно цікавити, який матеріал Елтхауз зібрав про ФБР.
– Нас цікавить усе! – Вулф зробив гримасу. – І якщо вам трапиться людина, з якою, на вашу думку, мені треба буде поговорити, ведіть її сюди. – Він знов зробив гримасу й додав: – її чи його.
– Охоче. Перший візит я складу в редакцію «Газетт». Перегляну там вирізки, а крім того, в Лона можуть знайтися які-небудь неопубліковані факти. А щодо зустрічі з вами, то як я приведу сюди й виведу звідси чужу людину? Може, вони стежать не тільки за парадними дверима, а й за чорним ходом?
– Через двері. Ми розслідуємо вбивство, до якого ФБР непричетне. Принаймні так містер Регг заявив містерові Кремеру. І цього разу містер Кремер на нас не поскаржиться.
– В такому разі, мені нема чого оглядатися на «хвоста»?
– Ну звісно.
– Уже легше, – сказав я і пішов.
Мій годинник показував за двадцять хвилин п’яту, коли, завернув до аптекарського магазину поблизу Центрального вокзалу. Я погортав манхеттенський телефонний довідник, зайшов до будки й, щільно причинивши двері, набрав номер.
З підшитих вирізок у редакції «Газетт», а також від Лона Коуена – з умовою тримати це в таємниці – я довідався багато нового і заповнив у записничку сторінок дванадцять. Все те у мене збереглось і донині, але в книжці зайняло б теж сторінок дванадцять, тому я розповім тільки те, що потрібно, аби ви зрозуміли подальші події. Ось головні дійові особи:
МОРРІС ЕЛТХАУЗ (покійний). 36 років, зріст 5 футів 11 дюймів, вага 175 фунтів, брюнет, привабливої зовнішності, мав успіх серед жінок, а ще більше серед чоловіків. У 1962–1963 роках – роман з однією актрисою (прізвища не вказуємо). Писав статті й цим заробляв близько десяти тисяч доларів на рік, але, очевидно, діставав матеріальну підтримку від матері, хоч батько про це й не знав. Коли саме вирішив одружитися з Меріан Хінклі, ніхто не знає, проте до знайомства з нею, наскільки відомо, постійної подруги кілька місяців не мав. У його квартирі знайдено рукопис незакінченого роману – триста вісімдесят чотири сторінки машинопису. Ніхто з редакції «Газетт», зокрема й Лон Коуен, не може назвати навіть вірогідного вбивцю. До смерті Елтхауза ніхто в «Газетт» і не здогадувався, що він збирав матеріали для статті про ФБР, і це, на думку Коуена, ганьба для журналістики взагалі й редакції «Газетт» зокрема. Очевидно, Елтхауз користувався послугами приватних шпигів.
ДЕВІД ЕЛТХАУЗ. Моррісів батько. Близько 60 років, один із компаньйонів фірми «Елтхауз і Грейф, жіночі сукні та костюми моди Пеггі Пілігрім» (див. місцеву газету). Девід Елтхауз шкодував, що Морріс, його єдина дитина, відмовився брати участь у справах фірми, і в останні роки їхні взаємини були досить напружені.
АЙВЕНА ЕЛТХАУЗ. Дружина містера Елтхауза. Протягом майже двох місяців, що минули після смерті сина, відмовляється зустрічатися з репортерами і взагалі з будь-ким. Приймає лише небагатьох близьких друзів.
МЕРІАН ХІНКЛІ. 24 роки, близько двох років працює у відділі вивчення попиту редакції «Тік-Ток». Серед газетних вирізок зберігається її фотографія, з якої не важко зрозуміти, чому дівчина впала в око Моррісові Елтхаузу. Також відмовилася розмовляти з репортерами, проте одній пронозливій журналістці з редакції «Пост» таки вдалося добути в неї інформацію для цілого розвороту, після чого в «Газетт» знялася колотнеча. А одна жінка з «Газетт» Так розгнівалася, що висунула версію, за якою Меріан Хінклі застрелила Елтхауза з його ж таки револьвера, – він нібито її зраджував. Однак ця версія зазнала поразки.
ТІМОТІ КВЕЙЛ. Близько 40 років. Був старшим редактором журналу «Тік-Ток». До списку я заніс його через те, що він вчинив сварку з одним журналістом із «Дейлі ньюс», який намагався підстерегти Меріан Хінклі у вестибюлі редакції «Тік-Ток». Такий галантний чоловік заслуговує на увагу.
ВІНСЕНТ ЯРМЕК. Близько 50 років, старший редактор журналу «Тік-Ток». Його я вписав сюди тому, що ідею підготувати статтю про ФБР подав Елтхаузові саме він.
На цю компанію великих надій я не покладав. Спершу мені спало на думку побачитися з актрисою. Однак її бурхливий роман з Елтхаузом минув понад рік тому, а крім того, я вже кілька разів мав до діла з актрисами і знаю, що на них краще просто дивитися з п’ятого чи шостого ряду в партері. Від обох старших редакторів нічого путнього, звісно, не почуєш. Батько, мабуть, теж не скаже нічого нового. Меріан Хінклі затнеться й зі мною. Найбільше я сподівався на матір і саме їй оце дзвонив:і будки телефону-автомата.
Головне, звичайно, полягало в тому, щоб викликати її до телефону. Жінці, що взяла трубку, я свого прізвища не назвав, а тільки попросив офіційним тоном переказати місіс Елтхауз, що дзвоню з будки, що поруч зі мною стоїть співробітник ФБР і я повинен з нею поговорити. Це подіяло. Через кілька хвилин у трубці почувся інший жіночий голос.
– Хто це? Ви з ФБР?
– Місіс Елтхауз?
– Так.
– Мене звати Арчі Гудвілі. Я не з ФБР, я працюю в приватного детектива Hipo Вулфа. Зі мною в кабіні немає ніякого співробітника ФБР, але він тут неподалік – стежить за мною. Ходить «хвостом». Він слідкуватиме за мною і до вашого будинку, але якщо для вас це не має значення, то для мене теж. Мені треба з вами побачитись, і, якщо можна, то зараз же. Це…