Мучеництво святого Мене.
Денні перекладає до себе на тарілку гарнір із моєї.
Він продовжує їсти.
Сомельє. Жінка в чорному короткому платті. Чоловік із масивним золотим годинником.
Іще секунда — і хтось обхопить мене ззаду обома руками. Міцно-міцно. Хтось, поки ще незнайомий, надавить мені кулаками під ребра й видихне просто у вухо:
— Усе буде гаразд.
Він видихне тобі просто у вухо:
— Усе буде добре.
Він струсоне тебе, можливо, підніме над підлогою і скаже:
— Дихай! Дихай, чорт забирай!
Хтось тебе стукатиме по спині, як лікар стукає по спині новонароджене немовля, а потім у тебе з рота вилетить шматок недожованого м'яса, і ви обоє — і ти, і твій поки ще незнайомий рятівник — гепнетеся на підлогу. Ти ридатимеш, і хтось скаже тобі, що все обійшлося. Що тепер усе нормально. Ти живий. Тебе врятували. Від вірної смерті врятували. Тому що ти справді ледве не помер. Хтось притисне до грудей твою голову і гойдатиме тебе, як дитину, і скаже:
— Ну чого ви стоїте? Розходьтеся вже. Цирк закінчено.
Тепер ти для нього — як дитина.
Тепер ти його дитина, й він відповідає за тебе.
Він піднесе тобі до рота склянку води і скаже:
— Ви заспокойтесь. Тепер усе добре.
Ви заспокойтесь.
І потім ця людина, яка тебе врятує, писатиме тобі й телефонуватиме. Надсилатиме листівки і, можливо, чеки.
Хоч ким би він був, він тебе любитиме.
Він так пишатиметься тобою. Можливо, навіть більше, ніж твої батьки. Він пишатиметься тобою, тому що ти дав йому привід пишатися собою.
Ти відіп'єш води й закашляєшся — тільки для того, щоби твій рятівник витер тобі підборіддя серветкою.
Роби все, щоби скріпити ці нові стосунки. Це всиновлення. Не забудь про деталі. Забрудни шмарклями одяг рятівника, щоб він засміявся й вибачив тобі. Вчепися йому в руку й не відпускай. Плач, аби він міг утерти тобі сльози.