Можливо, це буде вісімнадцятирічний помічник офіціанта або хлопець у вельветових штанях і светрі з високим коміром — для когось із цих людей я стану скарбом. На всю решту життя.
Люди вже почали підводитися з місць.
Можливо, ця жінка в корсажі.
Можливо, цей чоловік в окулярах з тонкою оправою.
У цьому місяці я отримав уже три листівки з днем народження, хоча не минуло ще й половини місяця. Минулого місяця було чотири листівки. Позаминулого — шість. Я навіть не пам'ятаю більшості з тих людей. Але вони мене пам'ятають, Боже їх благослови.
Мені нічим дихати, вени на шиї надулися. Обличчя наливається кров'ю. На лобі виступає піт. На спині на сорочці розпливається пляма поту. Я стискаю шию руками — міжнародний жест, який означає: я задихаюсь. Деякі з тих, від кого я отримую листівки, навіть не говорять англійською.
Перші кілька секунд усі чекають, що хтось інший ломонеться вперед і стане героєм.
Денні бере в мене з тарілки половину біфштекса, що лишилася.
Продовжуючи стискати руками горло, я штурхаю його по нозі.
Удаю, що намагаюся зірвати краватку.
Судомно розстібаю комір.
І Денні каже:
— Гей, мені ж боляче.
Помічник офіціанта злякано задкує. Він ніякий не герой.
Скрипаль і сомельє вже мчать до мене, голова в голову.
Із іншого кінця зали до мене пробивається жінка в чорному короткому платті, Поспішає на допомогу.
Чоловік скидає смокінг і також біжить до мене. Десь нестямно кричить жінка.
Зазвичай усе відбувається дуже швидко. Хвилину, дві — максимум. Що не може не тішити: я спокійно не дихатиму близько двох хвилин, але не більше.
Якби я міг вибирати рятівника, із практичних міркувань я вибрав би літнього чоловіка з золотим годинником — він напевно заплатив би по нашому рахунку. Але з особистих симпатій я вибрав би жінку в чорному короткому платті — у неї розкішні груди.
Але навіть якщо нам доведеться розраховуватися самим… для того, щоб отримати гроші, треба гроші спочатку вкласти.
Денні незворушно жує мій біфштекс. Він каже:
— Те, що ти робиш… це таке інфантильне.