І я кажу не замислюючись:
— Боронь Боже.
І тут же поспіхом додаю, що це, можливо, не дуже вдала думка.
Сестри на посту сміються, прикриваючи долоньками роти. І навіть із такої немалої відстані я чую, як Діна каже:
— Так йому й треба!
Коли наступного разу я приходжу до мами, я знову — Фред Гастінґс, і в моїх дітей у школі самі п'ятірки. На цьому тижні місіс Гастінґс вирішила пофарбувати стіни їдальні зеленим.
— Краще синім, — каже мама, — у кімнаті, де їдять, стіни мають бути синіми.
Тепер наша їдальня синя. Ми живемо на Іст-Пайн-стріт. Ми католики. Гроші зберігаємо в Першому міському банку, їздимо на «крайслері».
Все — за порадою мами.
Я починаю записувати всі деталі, щоб не забути, хто я і що. У відпустку Гастінґси їздять на озеро Робсон, пишу я собі у блокнот. Там ми ловимо лососів. Уболіваємо за «Паскерс» усією сім'єю. Не їмо устриць. Нині вирішуємо питання з купівлею землі. Щосуботи, коли я приходжу до мами, я спочатку уважно перечитую свої записи.
Коли я приходжу до неї як Фред Гастінґс, вона тут же вимикає свій телевізор.
Самшити біля будинку — це добре, каже вона мені, але краще б вовчі ягоди.
Я все це записую.
Гарні люди п'ють лише скотч, каже вона. Чистять водогін у жовтні, а потім іще раз — у листопаді. Обгортають туалетним папером повітряний фільтр в автомобілі, щоб він слугував довше. Підрізають хвойні дерева тільки після перших морозів. Користуються для розпалювання золою.
Я все записую. Роблю опис того, що лишилося від мами. Плями на шкірі, зморшки, висип, лущення. Я пишу собі пам'ятки.
Щодня: маститися сонцезахисним кремом.
Зафарбовувати сивину.
Не зійти з розуму.
Їсти менше цукру та жирів.
Робити більше присідань.
Не забувати всяких дрібниць.
Підрізати волосся у вухах.