На що Денні йому відповідає:
— Можливо, справжні круті хлопці якраз і носили.
І знову — в колодки.
Ми з Денні жартуємо, що наша дружба триває з 1734 року. Ні багато ні мало. А познайомилися ми на зборах сексоголіків. Денні показав мені оголошення щодо роботи, і ми разом пішли на співбесіду.
На співбесіді я запитав — просто заради цікавості, — чи є в них уже міська шльондра.
Дідусики з міської ради тупо витріщаються на мене. Шестеро старих шкарбунів у фальшивих перуках — навіть на співбесіді, де їх не бачили відвідувачі. Замість ручок у кожного — пера. Тобто — справжні пера, із птахів. І вони їх умочають у чорнило. Дідусик, який сидів у центрі, лорд-губернатор, зітхає. Відкидається у кріслі й дивиться на мене поверх окулярів.
— У колонії Дансборо немає міської шльондри, — урочисто оголошує він.
Тоді я запитую:
— А міський божевільний є?
Губернатор трясе головою, немає.
— А кишеньковий злодій?
Нема.
— А кат?
Ясна річ, нема.
Ось у чому проблема з музеями живої історії. Все найцікавіше лишається «за кадром». Висипний тиф, приміром. Або опіум. Або червоні літери. Або спалення відьом.
— Ми вас попереджаємо, — каже лорд-губернатор, — що ваш зовнішній вигляд і поведінка мають повністю відповідати цьому періоду історії.
Мене взяли на посаду слуги-ірландця. За шість доларів за годину — дуже навіть реалістично.
У мій перший тиждень на новій роботі тут звільнили дівчину-молочницю — за те, що вона наспівувала пісню «Erasure», збиваючи масло. Отож. «Erasure» — це вже історія, але все ж не така давня. Навіть старовинні «Beach Boys» однаково недостатньо старовинні. Тут вважається, що ці блазнівські напудрені перуки, короткі штани й туфлі з пряжками — це навіть не ретро.
Лорд-губернатор забороняє татуювання. Якщо ти носиш кільце в носі, перед роботою його треба знімати. Жуйку жувати не можна. Не можна насвистувати пісні «Бітлів».
— Якщо хтось вибивається з історичної достовірності, — каже губернатор, — його карають.
Карають?
— Або відразу звільняють, — каже він, — або саджають у колодки на дві години.