Всего за 238 руб. Купить полную версию
Призначений Януковичем голова головного наглядового відомства був представником славної суддівсько-прокурорської династії, представники якої, крім Генпрокуратури, «прикрашали» також парламент (син Артем Вікторович) і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (брат Микола Павлович). Під час роботи в Донецькій обласній прокуратурі саме Віктор Пшонка курував розслідування резонансного вбивства журналіста Ігоря Александрова, яке прокуратура безуспішно намагалася повісити на бомжа Юрія Вередюка. Коли шита білими нитками справа почала розвалюватись, Вередюк загинув за загадкових обставин. Александрова вбили незадовго до виходу телепередачі про сина Віктора Пшонки Артема, тодішнього заступника прокурора Краматорська, якого начебто сфотографували, коли він сидів, обійнявшись із місцевими бандитами.
У лютому 2014-го, відразу після втечі генпрокурора до Росії, журналісти пробралися до його особняка, розташованого у селі Гореничі Києво-Святошинського району Київської області. Зняте ними там дивує досі. Маєток Пшонки нагадує каліфський палац із «Тисячі та однієї ночі». В оздобленій золотом резиденції містилась величезна кількість дорогих ікон, картин, виробів із золота та діамантів, колекція холодної зброї, мощі різноманітних святих, а також украдений примірник старовинного Євангелія. Крім того, журналісти сфотографували безліч картин самого Пшонки. На одній із них колишнього генпрокурора зображено у вигляді… римського імператора Цезаря.
Серед вищезгаданих прізвищ немає прізвища Ахметова. Ринат Ахметов був близьким партнером Віктора Януковича із 1990-х років. Проте раніше його вважали старшим партнером. Із 2010, після того, як Янукович став президентом, Ахметов, безумовно, перетворився на партнера молодшого.
Молоді бізнесмени та рейдери із Донецька, котрих згуртував довкола себе Олександр Янукович, поступово обійняли всі ключові економічні посади в уряді, а також головний «силовий» пост міністра внутрішніх справ. Відтак почали скуповувати, загарбувати підприємства. Ці продажі не завжди були добровільними, зважаючи на те, що «Сім’я» контролювала правоохоронні органи, суди та податкову. У руках Олександра Януковича через Клименка, Захарченка та сім’ю Віктора й Артема Пшонок опинилася досконала система «відтискання» приватного бізнесу. Для повного щастя бракувало тільки кишенькового голови СБУ. Монополізація всіх силових і правоохоронних структур — МВС, податкової та прокуратури — дала змогу поставити процес «відтискання» чужого бізнесу на конвеєр. Колишня система, за якої захист від податкової можна було знайти в міліції, а від міліції — у прокуратурі, зазнала остаточного знищення: у 2010–2014 роках усі перераховані відомства належали до єдиної централізованої рейдерської системи, непоборної через можливість порушення абсолютно безпідставних кримінальних справ без жодних шансів довести рацію.
На 2010-й припадає остаточне завершення «бандитського» періоду первинного накопичення капіталів і його заміна «прокурорським». Відмінності між названими періодами полягали в тому, що до підприємців більше не приходили «братки» із бейсбольними битами: їхнє місце посів слідчий прокуратури із протоколом затримання чи постановою про арешт. При цьому нікому із «Сім’ї» навіть на гадку не спадало зберігати хоча б видимість законності.
Окрім рейдерських захоплень, дієвий спосіб накопичення капіталу членами «Сім’ї» — це державні тендери. Протягом президентства Януковича нормативні акти, що регулюють державні закупівлі, змінили так, що тендери стали непрозорими, доступними лише членам «Сім’ї» та лояльним щодо Януковича підприємцям із Партії регіонів, яких, безумовно, зобов’язували ділитися із «Сім’єю». За даними журналу «Форбс» (до того, як його придбали структури Сергія Курченка), на кінець 2012 року незаперечним тендерним чемпіоном у державних закупівлях був президент корпорації «Менеджмент ассетс компані» Олександр Янукович. 2013 року в лідери вийшов Ринат Ахметов, а Олександр Янукович опинився на другому місці із незначним відставанням.
Таблиця 3
«Тендерні лідери» в Україні за результатами 2013 року
№—Прізвище, ім’я — Загальна сума за виграними тендерами, млрд грн
1—Ринат Ахметов—72,995
2—Олександр Янукович—38,775
3—Дмитро Фірташ—11,018
4—Юрій Іванющенко—10,099
5—Олександр Тисленко—7,716
6—Юрій Бойко—7,278
7—Олександр Єфремов—5,028
8—Ігор Єремеєв—4,940
9—Степан Івахів—4,940
10—Сергій Лагур—4,940
Більшість осіб у списку вам уже знайома. Не сумнівайтесь, усі нові персоналії — Юрій Бойко, Олександр Єфремов, Олександр Тисленко й ін. — це найактивніші члени Партії регіонів. Єдиний олігарх, котрий формально не входить до клану Януковича, — це Дмитро Фірташ. Утім, лише формально.
2007 року, на прес-конференції, присвяченій презентуванню журналом «Кореспондент» щорічного рейтингу найбагатших українців, один із журналістів зронив цікаву репліку: «Ви написали про розмір статків Дмитра Фірташа, хоча насправді такої людини не існує». 2007-го в те, що бізнесмен Фірташ — це фантом, могли повірити не лише журналісти, але й досвідчені експерти. Мільярдер старанно уникав публічності. Навіть 2014-го достовірної інформації про нього напрочуд мало. Українське суспільство дізналося, що Фірташ існує, коли заснована олігархом компанія «RosUkrEnergo» стала посередником під час постачання російського газу до України та ЄС, а згодом — фактичним газовим монополістом в Україні.
Відомо, що Фірташ починав трудовий шлях водієм пожежної команди в пожежному відділенні Чернівецької взуттєвої фабрики. Наприкінці 1980-х зайнявся продажем продовольчих товарів, після чого переїхав із Чернівців до Москви, де, за словами самого Фірташа, започаткував енергетичний бізнес і налагодив торговельні зв’язки із Туркменістаном. 2 січня 1996 року — «буремні дев’яності» — Дмитро Фірташ дістав вогнепальне поранення під час «розборок» у ресторані «Європейський» у Чернівцях.