— Що це з ним? — здивовано запитав Рома.
— Він розказав мені про праву ногу роду Гойциків, — сказала Ксеня.
— Страшна історія, — сказав Рома, — мало хто в це вірить.
— Але це фантастично!
— Це правда.
Сипалися тости за тостами, а коли всі конкретно захмеліли, Рома запропонував тост, щоб права нога Данила була завжди при ньому. Данило здригнувся. А Ксеня голосно засміялася. Потім вони розійшлися по своїх номерах, Ксеня прийняла душ і лягла, а Данило курив на балконі і думав про долину річки Ізонцо. Він загасив недопалок у чорну кам’яну попільничку і пішов спати.
Наступного дня за сніданком, коли Рома і Мар’яна ще спали, Ксеня намастила масло на грінки, почистила декілька варених курячих яєць, задумано поглянула на нього і сказала:
— Я тепер нарешті багато чого розумію.
— Що саме? — запитав Данило, п’ючи каву й переглядаючи у смартфоні стрічку новин.
— Я розумію твою поведінку, — усміхнулася вона.
— І яка моя поведінка?
— Ти дуже багато чого остерігаєшся.
— Усі люди чогось остерігаються, — відповів Данило, жуючи грінку, яйце та свіжий огірок.
— Ні, — задумано сказала Ксеня, — ти навмисне остерігаєшся ситуацій, які можуть створити небезпеку.
— Ксеню, — розсміявся Данило, — ну що ти собі понавигадувала?
— Це правда. Ти боїшся ситуацій, які можуть загрожувати твоїй праві нозі.
— Ксеню…
— А хіба не так? Ти мене возиш на гірські бази, а сам ніколи на лижі не ставав. Чому так? Ти добре знаєш відповідь. Так само ти ніколи не одягаєш ковзанів. Боїшся покалічитися. Це просто смішно.
Данило жував і усміхався.
— Чого ти минулого літа, коли ми були в тому готелі, купався тільки в басейні?
— Маєш рацію, — перебив він її, — я боявся заходити в море, щоб не наступити на якусь тварюку чи морського їжака, щоб не поранитися.
— От бачиш, — усміхнулася вона.