Темний, дрімучий, високий ліс.
Там, наче море навкруг островів,
Постійно хвилюється низенький підлісок,
А в небі ― жодного подмуху вітерцю.
І високі правічні дерева розгойдуються з давніх-давен,
І шумлять листям, і тріщать гіллям,
І з їхніх верхів'їв крапля за краплею
Скапує одвічна роса.
А там, де вони входять у землю корінням,
Дивні отруйні квіти звиваються, мов у тривожному сні.
А вгорі з шумом і свистом сірі хмари одвіку плинуть на захід,
До вогненного урвища обрію, з якого вони скочуються водоспадом.
А в небі ― жодного подмуху вітерцю.
І на берегах річки Заїри
Нема ані спокою, ані тиші.
То була ніч, і дощ падав;
І падаючи, він був дощем,
А упавши, на кров обертався.
І стояв я в болоті серед високих лілей,
І дощ мочив мені голову ―
А лілеї сумно-сумно зітхали,
Горді навіть у розпачі.