Солодке молоко розпалених кобил.
Пахілля пахнуть, дикі та солоні.
Поснули вершники, що смерти не почули-б,
І нерухомо на землі лежить
Узор важкий могутніх верховіть,
Мов левня мускулястий тулуб.
До долу хиляться рясні кущі багаття
І дим струною в небозвід зіперсь.
Рвучи нитки ялозеного шмаття,
Немов квічена брость, так гнеться повна персь.
У добру вільгіть, в плідний піт
Зарошено тіла вкраїнських ясних бранок
І рот розтерзано, і проросте на ранок
В дівочих черевах їдкий могольський плід.
Ростуть роки, одвічний цвіт отав,
І в сайдаках сердець зотліли стріли згадок,
Та кров стару століттями нащадок
У ґудзуватих жилах схороняв.
І любимо слова, важкі, мов чорний дим
Зловіщих ватр, що сяяли татарину,
Викохуємо кров тугу і міцно зварену,
І просторінь — безмежну царину