— Це можна, — кивнув Дізфайндер. — Це робиться по тривозі. Ану, Гонщику, дай-но того портфеля...
Найманець розгорнув паперову мапу — звичайно, на ній красувався гриф "Совершенно секретно". Колишніми радянськими картами торгували всі, кому не ліньки було.
— Так-так... Виходить, у тому районі, звідки треба вкрасти головку, стоять три дивізії. Відповідно, тривоги проводять десь раз на місяць, отже, за теорією ймовірності, не пройде й двох тижнів, як хтось раптову тривогу таки оголосить.
— А як ми про це взнаємо? — недовірливо перепитав Сапер.
— А ще днів за три, — посміхнувся Дізфайндер. — Ти уявляєш, що буде, якщо офіцерів не попередити? Чорта з два кого знайдеш.
— Цікаві у вас раптові тривоги, — пирхнув Калібр. — Нічого дивного, що...
— Це не у нас! — урвав його Юр. — А у росіян.
— А хіба....
— Ні. І давай перейдемо до справи.
— Добре, вибач.
— Не буде діла, — пирхнув раптом Сапер. — Сидіти два тижні, потім нестись чорт-зна куди, мінувати бункер на очах у вартових....
— Ну, навіщо ж так, — поморщився Дізфайндер. — Ніякого в тебе естетичного відчуття...
Всі засміялись.
— А як?
— Тривогу доведеться спровокувати. Бочка на цей час вже має бути замінована.
— Хвилинку, хлопці. А як ви ту хімію збираєтесь везти? — зненацька вліз Калібр.
— Ну... — Сапер замислився.
— Отож. А дивись, якщо просто змусити їх запустити дизелі й пустити вихлоп у вентиляцію?
— Цікава ідея, — посміхнувся Дізфайндер. — Чимось знайомим повіяло.
— Істинно арійський інженерний дух! — гордовито підняв пальця вгору Ганс. — Правда, Моше?
— Іди ти, — насмішкувато сплюнув Гонщик. — А як наші ваших потім по всьому світу виловлювали?
Гонщик пирхнув, але пальця опустив.