— Та ні, — висловив загальну думку Дізфайндер. — Просто цікаво, де ти пищика заховала...
Всі присутні одночасно вибухнули реготом, дівчина почервоніла, потім махнула рукою й теж приєдналася до загальних веселощів.
— А все-таки? — настирливо допитувався найманець.
— Все дуже просто, — відповіла, нарешті, красуня. — Я ж їх сама й дресирувала. Мене вони не зачеплять.
— Он як, — з дивною інтонацією протяг Дізфайндер. Дівчина не зрозуміла, що ж саме звучало в його голосі — чи то повага, чи то радість відкриття "дірки" в захисті... чи щось іще?
Вона знову стріпнула волоссям й викинула з голови непотрібні думки.
Будь-кого іншого, що потрапив би в радіус дії випромінювача без ультразвукового пищика-маячка, було б убито дельфінами-охоронцями протягом кількох секунд.
— Ну добре, — Сапер із жалем поглянув на спорожнілу пляшку, відставив її подалі, аби не дратувала й почухав потилицю. — З кордоном все ясно. Краще було б через Брест, але минулого разу ми там добряче засвітилися. Значить через Чоп. На чому поїдемо?
— Тільки джип, — авторитетно відгукнувся Гонщик. — Чув я про ті російські дороги.
— Юре?
— Годиться, — кивнув Дізфайндер. — Зараз там тих джипів — як мурах. Й навіть добре — дорожня поліція, чи як вона у них у біса називається, не часто їх зачіпає.
— Чому? — наївно поцікавився Ганс.
— Бо бояться! — засміявся Дізфайндер. — Там зараз — як в Америці в двадцятих роках.
— Це добре, — примружився Сапер. — Зброю в джипі заховати можна. До речі, що беремо? Гансе, постарайся обійтися без екзотики.
— До біса екзотику, — несподівано згодився Калібр. — У Росії до неї патронів не знайдеш. А що в них там взагалі зараз на озброєнні?
— АКСМ-74У, — посміхнувся Дізфайндер. — Калібру 5.45 мм.
— Тьху!
Всі засміялись.
— Добре. Що далі? Що він там молов про знешкодження командних пунктів?
— Оце і є найпаскуднішим, — зітхнув Дізфайндер. — Запустити ракету не так просто, як декому з нас здається. Треба або надіслати команду й підтвердження безпосередньо з Москви, або ж переключити керування безпосередньо на шахту. З Москвою ясно — та ми нічого не вдіємо. А щоб переключити керування, треба в розрахунку шахти й в комп'ютері самої ракети створити враження, ніби почалась ядерна війна й послідовно виведено з ладу командні пункти — головний, запасний, замаскований, пересувний, передавальний центр й замаскований передавальний центр. При цьому головний пункт знаходиться в штабі дивізії — а це до десяти тисяч солдатів, запасний там же, але в бункері, замаскований — десь у лісі, кілометрів за сто-двісті, мобільний — взагалі невідомо де, передавальний центр — ще кілометрів за сто, й нарешті, шахта — знову неподалік від дивізії.
— Матері його саппермент! — видихнув Моше. — І за все це по сорок п'ять тисяч?
— Ну, не сорок п'ять, — задоволено посміхнувся Гонщик.