З рівчака виповз потривоженою анакондою Сапер. Судячи з вигляду, йому теж не було спекотно. Не змовляючись, вони кинулись до кущів, з-під яких стріляли нападники, й справді знайшли двох абсолютно приголомшених, розгублених солдатів, не менш ошелешеного капітана й трохи поодаль ще й прапорщика. З близької відстані АКСМ знову показали себе непогано. Тремтячими закоцюблими пальцями найманці зірвали з трупів, що остигали просто на очах, весь одяг й гарячково почали натягати на себе. Шкутильгаючи, як трилапий пес, до трупа прапорщика допався обдертий та обсмалений Калібр й за хвилину теж став схожим на своїх співвітчизників під час російської кампанії.
— Б-б-баагаття... — видушив з себе Дізфайндер.
Сапер кивнув й першим кинувся до сухих кущів. Тріснула ще одна черга. За кілька секунд посеред виритої ракетою вирви вже горіло чималеньке вогнище, і Юр ледь встигав стримувати інших від того, щоб не підкидали занадто дров.
З чималого замету висунулась чорна морда собаки. Він поглядав на людей трохи винувато — вибачте, мовляв, що покинув, й мабуть, щосили крутив хвостом, але, звичайно ж, під снігом того ніхто не бачив.
— Щ-щ-що... в-в-воно... т-т-таке?.. — видушив із себе Калібр. — Юре?
Дізфайндер лише покрутив головою й сунув руки мало не в саме полум'я.
— П-п-піте ?
— Н-н-не... з-з-знаю... — так само трусився Сапер, притиснувши до себе ще й пса. — Хоча... Я т-т-тільки чув про таке, але н-н-ніколи не д-д-думав.... Щ-щ-що це п-п-правда...
— К-к-кліматична б-б-бомба? — трохи повернув голову Дізфайндер.
— Уг-г-гу. П-п-перепад т-т-температур до с-с-семидесяти г-г-г-радусів.
— А щ-щ-що... ід-д-деальна зб-б-броя для р-р-р-ракетної п-п-позиції. Т-т-техніку не пошкодить...
— Аг-г-га.
— Але як-к-к-к? — підключився до дискусії Калібр.
— Н-н-н-не знаю, — одночасно відрізали обидва, й чомусь це настільки розсмішило найманців, що зареготали всі троє.
— Уперед! — першим спам'ятався Сапер. — Бо тут нам і грець. Гансе, розберись з вежею! Юре, що ти там казав про каналізацію? Як її можна знайти?
— Шукай відталину! — Дізфайндер з жалем відвів руки від вогнища, й заховав попід пахвами. — Або хоча б заглибину у снігу.
— Не ота?
— Ну ти талант! — Юр уважно придивився до улоговини метрів за сорок від них. — Цілком можливо...
— Вежа чиста! — доповів тим часом Калібр. — У будці хтось є, але вікна закрижаніли.
— Нічого дивного, — пробурчав американець. — Як там у вас кажуть — у таку погоду хазяїн собаку за двері не виставить?
Пес заскімлив й заворушився під снігом.
— Тоді — вперед!