— ...а може й більше, — закінчив Ганс.
Дорога закінчились раптово — просто посеред поля. Далі йшла ледь накатана колія, але американець застережливо підняв руку й присвітив ліхтариком попереду.
"Стой!" — безгучно волала табличка на колючому дроті. "Стреляют без предупреждения!".
— Брехня! — відрубав Дізфайндер. — А от міни — можуть бути.
Справді, трохи далі на стовпчиках, що підтримували дріт, цілими гронами рясніли ребристі темно-зелені циліндри.
— Дурниці, — сплюнув Пітер. — Хіба то міни... Сама імітація. Сапере!
Пес зраділо підскочив й запитально поглянув на людину.
— Тримай! — американець витяг зі свого схудлого наплічника величеньку коробку й тицьнув чотириногому напарникові в зуби.
— Повзи!
Собака зіщулився й слухняно рушив уперед — просто під колючим дротом.
— Ви б залягли, — порадив Піт. — Всяко буває.
Обидва найманці одночасно гепнулись на землю — як стояли.
Собака тим часом доповз до кабеля, що тягся до кожної міни, запитально оглянувся.
— Уперед! — вже голосніше гукнув хазяїн.
— А ти чого не заляжеш? — поцікавився Ганс, обережно піднявши голову.
— Іди до біса. Сапере, лежати!
Німець ображено пирхнув й знову притиснувся до свого виямку.
— Сапере, покинь! Сапере, до мене! Сапере, повзи!
Дізфайндер перекинувся на спину й уважно роздивлявся зоряне небо. "Яка дивна штука... — чомусь полізли в голову непрошені думки. — З точки зору он тієї блакитної зірки, вся наша метушня на цій порошинці не має ані найменшого значення. Коли світло від нашого сонця долине до неї, від усіх нас уже й пороху не залишиться..."
— Хлопці, принишкніть, — американець теж заліг, притис до себе собаку й тримав у руках невеликий, знайомий уже всім пульт. — І роти відкрийте!
Міни рвонули одночасно — Дізфайндер так ніколи й не взнав скільки ж разом. Вибух кожної був порівняно слабким, але всі разом вони струснули гору, наче невеликий землетрус. Хмара осколків тенором проспівала щось над головами, пошматувала траву й вщент порвала колючі дроти.
Піт підскочив й демонстративно поплескав у долоні — сам собі.