— А. Мабуть.
На них чекали.
Біля непоказного, навіть непомітного на перший погляд повороту стирчав, наче опудало посеред городу, ВАІшник — у білому шоломі і в такій же білій портупеї. У світлі фар він здавався схожим на якийсь пам'ятник.
— У кущах машина! — насторожився Калібр, оглядаючи пейзажі у ноктовізор. — Двоє... ні, троє... з металом... схоже на автомати.
— А ти думав, тебе квітами зустрічатимуть? — пробурчав Піт, відтягнувши затвор.
— Заховай, — поморщився Дізфайндер. — Спробуємо відбрехатись.
Американець знизав плечима, але зброю опустив.
"Опудало" недбало махнуло жезлом, Юр акуратно зупинив машину просто поруч з ВАІшником, прочинив двері — але не встиг і слова сказати, як військовий кинувся на землю і щось загорлав.
Автомат Піта запрацював першим, секундою пізніше став стріляти Ганс — обидва наосліп лупили по кущах. Юр пирхнув, не поспішаючи, витяг пістолет й два рази вистрелив у голову ВАІшника. Білий шолом розколовся, з темної тріщини потекла кров і щось схоже на рідкий розчин цементу. За мить стрілянина вщухла.
— Переодягнемося? — запропонував Калібр.
— Не варто, — Дізфайндер хряпнув дверцятами. — ВАІшникам на позиції нема чого робити.
— А до них?
— А до них — двадцять кілометрів, — посміхнувся Сапер. — Он, просто за отим пагорбом.
"Пагорб" здіймався над землею щонайменше на п'ятсот метрів.
Дорога проходила невеликою сідловиною, більше схожою на перевал, й звичайно, караул на тій щілині було вже попереджено. Стріляти почали ще до того, як побачили "Уазик". Юр витиснув гальма й прихилився.
— Йолопи, — знизав плечима американець. — Чому їх учили?
Спокійно, неначе на тренуванні, він викотився з машини, піймав на мушку один спалах, випустив коротку чергу, відкотився на кілька кроків й повторив усе з початку.
— Скільки їх там, не розбереш?
Калібр трохи підняв голову.
— Двоє або троє.
— Ну то поїхали.
Юр кивнув, посміхнувся й рвонув з місця так, наче за ним на танку гналися. Десь збоку запізніло затріщали черги, заблискотіли червоні спалахи й донеслись розпачливі крики.