— Договорились. Где ждать?
— Десять километров за Белгородом. Езжай по трассе, только медленно.
Шофер кивнув і мовчки поліз у кабіну.
Джип постояв хвилин із десять, потім Дізфайндер попросив Гонщика під'їхати до розбитого телефона-автомата, набрав "02", й, притримуючи пальцем кадик, прошепотів: "На митному посту закладено два кілограми пластикової вибухівки. Рвоне через двадцять хвилин", — й коли джип підкотив до невеличкого свіжопофарбованого будиночка — товстий старшина лише нетерпляче махнув йому жезлом — "Проїжджай швидше".
— Welcome to Russia! — засміявся Гонщик. — Калібре, сідай за кермо, а я теж посплю.
Він зупинив машину, вийшов, недбало справив малу потребу під якийсь дорожній знак й помінявся місцями з Гансом. До мети подорожі залишалось ще близько двох тисяч кілометрів.
За Бєлгородом на них ніхто не чекав. Ображений у найкращих почуттях, Дізфайндер голосно лаявся, Гонщик сміявся, Ганс кляв російську злодійкуватість, а Піт посміхнувся й видав:
— Ну що ти одразу погане думаєш... Може, він просто в катастрофу попав...
За годину їзди почуття більш-менш вгамувались й на короткій нараді вирішено було експедицію не припиняти, а зброю роздобути на місці.
Першу годину дороги місцевість мало відрізнялась від тієї, що до неї найманці вже давно звикли. Таке саме більш-менш гладеньке шосе, реклами станцій техобслуговування, бензозаправок та придорожніх кафе, більш-менш рівний потік машин — в основному, великих вантажівок. Калібра, який ніколи не бував у Росії, дивували великі колгоспні поля — він лаявся, й казав, що треба бути справжнім дикуном, щоб отак занапастити землю, й нахвалявся після повернення зібрати команду й показати цим "унтерменшам"... на що Гонщик засміявся, й нагадав, що "ваші колись уже показали". Сапер мовчки роззирався на всі боки — відчувалось, що країна йому вже трохи знайома, але про подробиці ніхто, звичайно, й не питав.
Один Дізфайндер відчував себе в своїй тарілці, сміявся, й час від часу підкидав дошкульні репліки на адресу "істинних арійців":
— Підводять, значить, того пацана до пана гауптмана, а той і питає: "Ти єсть знать, де партізанен?". "Так, — каже хлопчик, — знаю". "Молодець, юнге, молодець. Фотт шоколадка. А как тебя зофутт?". "Ваня". "А фаміліє?". "Сусанін..." "Пошол вон, мальшик! І отдай шоколатка!".
Утім, діставалось не тільки невдалим завойовникам.
— Герр комендант, герр комендант!
— Что ві хотель?
— Мне масла бы немного.
— Затшем вам масло?
— Тачку смазать, а то скрипит.
— Ну как., как обычно... скрып... скрып... скрып...
— Расстрелять!
— За что, герр комендант?!
Гонщик іржав, як кінь, Калібр пирхав, але теж усміхався, Сапер-пес весело гавкав, спостерігаючи за загальними веселощами, а Сапер-господар мрійливо мружив очі, згадуючи якісь епізоди, пов'язані з Росією.