— Я сідницею свищу на ваші нові часи і звичаї! Кажіть, що ся стало? — знетерпеливився дідо.
— Он ваш Митро… то є злий сікурантош! — вчитель войовничо тикнув у мене пальцем.
Дід метнув палаючим поглядом по класу й учепився за мене.
У цю мить я ладен був стати піщинкою. Ні, ліпше маленькою краплиною роси, миттю зірватися, впасти на землю і не те що розтектися, а за долю секунди випаруватись і зникнути в небесах. Дід Петро був єдиною людиною у світі і Всесвіті, якої я боявся, перед якою поклонявся…
— А… се ти, малий збісняку? — вмить подобрішали й розцвіли причаєною любов’ю очі діда, уздрівши мене. — Ану подь лем сюди. Туйки баба тобі дашто передала…
Дід підійшов, розв’язав клунок і поставив переді мною бідончик пасулі з капустою, пляшку молока, шмат кукурудзяника і дарабчик солонини.
— Їж, не ганьбися, — підбадьорив дід. — Їж, аби в голову наука йшла, аби’сь не був таким дурним, як ми. Правда, пане вчителю?
— Так… так, Петрику. Перед ним, вашим Митром, дуже великоє майбутньоє, — відповів у відчаї вчитель.
Я, не дожидаючись перерви, розклав їжу перед собою. І тут же, не дуже переймаючись соромом, почав хлебтати пасулю й чамкати хліб — аж за вухами залящало.
— Но та слухаю вас, пане Фийсо, што ся такоє страшноє стало? — із суворим виглядом дід обернувся до вчителя.
— Розумієте, Петре, не сердіться, але ваш Митро дуже неволяшний. Він мене нині зазвідав, чи правда то, що наш вождь, дорогий Лєнін, теж проізойшов від мальфи?..
Дід одразу вп’явся у мене і гиркнув:
— Слухай, осле рогатий, хто тобі такоє дурноє сказав?
— Ніхто! То сам пан учитель говорив, што чоловік проізойшов уд мальфи, — відповів я, не перестаючи сьорбати пасулю з капустою. — То я і зазвідав, ци то і наш вождь Ленін тоже уд мальфи?..
— То правда, пане Фийсо, што ви такі шалениці плели дітям? — отетерів дід.
— Петре… Я просто говорив про те, що людина вообще пішла від мавпи…
— Перебачте, пане вчителю, коли говорить таку дурницю наш малий луціпер, то все розумію. Але хто вам, розумному чоловікови, такоє казав, же тварь Божа — чоловік — проісходить від мальфи?
— Як хто? Про це, Петре, наука твердить, розумні люди говорять, у книжках написано…
— Е-е-е, пане вчителю, та ви вірите тим комуніштам, — одмахнувся, наче од мухи, дід. — Най ся не приказує, тоті большевики такі брехачі, що не лем би із мальфи чоловіка учинили, а й із сліпої курки австрійську графиню зробили. Што казали, коли сюди прийшли — щастя принесли. А то щастя: землю й худобу забрали, а в пазуху вошей наклали… неволя би їх морила.
— Петре, перебачте, але те, що людина походить від мавпи, не просто там хтось сказав, а наукою довів сам Дарвін.
— А сесе што щи за єден руський комунішта, гонили би його татари!
— Ганьбіться, Петре, Чарльз Дарвін ніякий наш не освободитель і комунішта… Це великий англійський учений із світовим іменем.