— А ви як повелися б на нашому місці? — запитав я у наших гостей. — Маю на увазі, зіткнувшись із та-ким-от діагнозом. Хіба вам не хотілося би принаймні мати змогу не клеїти дурня?
Від прямої відповіді вони ухилилися. Відчували, мабуть, що для мене все це має більше значення, ніж я прагнув показати, а може, вважали, що рак у когось із близьких — не надто підхожа тема для обговорення за десертом.
— Для мене тверезе бачення важливіше за все решта, — сказав я, — і відмовлятися від нього наостанку я не хотів би.
— Печально, — зауважила Нора, доводячи до мого відома, що я не лише бентежу друзів, але й ображаю її.
— Чому?
Вона рвучко, різкими рухами зібрала порожні мисочки.
— Облиш. Все одно не зрозумієш.
Коли ми залишилися наодинці, я спробував розвеселити її і загладити таким чином свою провину. Нагадав, як кілька років тому вона наполягала, щоб ми проконсультувалися у педіатра-вегана щодо Емануеле («Пам’ятаєш? Він же радив нам годувати його насінням кмину і пшоном, ніби якесь курчатко»), і про те, як відправила мене до відомого у місті гіпнотизера лікувати безсоння; обидві ідеї належали її матері. На гіпнотичному сеансі у транс я не ввійшов, а навпаки, почувався ще недремнішим, ніж завжди.
«Що ви бачите?» — запитував мене своїм баритоном лікар.
«Даруйте, нічого».
Я відчував, що він дедалі сильніше дратується, і сам хвилювався, бо мені здавалося, наче я не виявляю до нього належної пошани. Під час вправи на розслаблення у мене зненацька сильно закрутилася голова. Він негайно вхопився за цей симптом і витлумачив його як відголосок якогось кохлеарного розладу:
«Закладаюся, що ви хворіли на свинку».
«Хворів. Але ще у п’ять років».
«Он як... Ви були налякані, правда?»
«Хто його зна...»
«Звісно ж, були! Уявіть собі беззахисну дитину, у якої вперше у житті паморочиться голова... вона поняття не має, що з нею, і боїться, дуже боїться. Бачите її?»
«Ні...»
«Візьміть її на руки».
«На руки? Кого?»
«Ту дитину. Візьміть її на руки, легенько поколихайте, приголубте. Подбайте про себе тодішнього: шепніть тій дитині, щоб не боялася...»
І, задоволений, розбудив мене:
«Один, два, три!»