— А якщо так, користі мало. Тарас Хробак знайшов ножа? Поліна казала. Може, вигадала?
Єва напустила на обличчя задуму.
У хаті тиша. Тільки годинник цокає.
Я для розрядки кажу:
— Годинник добре ходить? Точно?
— Добре. А я по годинах не живу. Я за будильником живу. Задзвенить — живу. Як з ранку заживу — так і далі.
Обличчя в неї стало сумне.
— То що, Єво Соломонівно, громадянко Горобчик, коли ніж знайшли? Чи у хлопчика запитати?
Я й батька його знаю особисто. А Поліна натякнула, що ви Сергія Миколайовича теж особисто знаєте?
Єва здригнулася. Ніби будильник продзвенів.
— Знаю. А що? Він удівець. І я вільна від усього.
— Вільна — не вільна, не людині самій вирішувати. Коли ніж знайшли?
— У середині квітня. Точно числа не пам’ятаю. Сонячно було. Пам’ятаю. Хлопчаки там гралися. Палицями колупали землю на березі. Поліна Львівна злякалася, щоб хтось із них не впав у річку. Слизько. Багнюка. Ми підійшли ближче. Поліна зробила їм попередження. Вони трохи відбігли у нашому напрямку, де остання паля мосту. Куди сміття звалюють. Поліна до них спустилася, щось казала, про небезпеку пояснювала. Тут Тарасик ніж і знайшов.
— А Поліна?
— А Поліна мені нагору гукнула: «Дивись, ніж, як у Лілечки».
— Невже відразу впізнала? Він у багнюці, іржавий до того ж, напевно?
— Я на нього не дивилася. Страшно стало. Навіть занудило. Я не спустилась. Поліна з Тарасиком поторгувалася, гроші йому дала. Я чула. Каже: «Ось на кіно і ситро з морозивом. У тебе старші все одно ножик заберуть, а від грошей користь». Він гроші взяв. Ніж віддав. Вона його у ридикюль поклала.
— Брудний, мокрий — в сумку? У Поліни лакована сумочка. Я бачив. Синя. Не з торбою ж вона вирушила гуляти.
— Лакована. Вона у свій шарфик загорнула. Шарфика не пошкодувала. «Заради Лілечки», — сказала.
— Не пошкодувала, молодець. І що, шарфик змок? Ви бачили, який шарфик став після того, як вона ножа у нього запхала?
— Я на ніж не дивилася. І як вона шарфик загортала — не бачила. Я відвернулася взагалі в інший бік. У мене сльози, якщо розумієте становище моє на ту хвилину. Я знаю, що був шарфик, а потім не стало. Горло відкрите. Я запитала, де шарфик? Поліна сказала, що в нього загорнула ніж.
— Отже як такого ножа ви не бачили? І що він був один до одного з тими, що залишилися в недоторканності Ліліччиними, ви стверджувати не можете?