Факт його особистого визнання переважував усі доводи для продовження слідства. Іншої роботи вистачало. Часи були гарячі.
Справи відтіснили подію на задній план.
Одного липневого вечора я проходив у сутінках вулицею Клари Цеткін. Гуляв перед сном. Чомусь вибрав новий маршрут — від свого помешкання до річки — Стрижня. Можливо, потягло глянути на військовий шпиталь, в якому довгий час лежав, заліковуючи поранення фронту після перемоги і де доля щасливо звела мене з моєю дружиною Любочкою. Вона працювала там санітаркою в хірургічному відділенні.
І раптом біля хвіртки будинку 23 промайнула якась тінь. Тінь нагадала мені громадянку Горобчик. Я ані на хвилину не засумнівався, що це саме вона зачинила хвіртку, саме вона озирнулася і глипнула на мене.
Хвіртка зачинилася, зсередини грюкнула клямка.
Я рушив далі своєю дорогою. І, звичайно, зрозумів, коли оговтався з несподіванки, що переді мною з’явилася якась родичка, яка приїхала на місце по спадок. Подія, як-то кажуть, не варта дірки з бублика.
Але схожість так мене вразила, що інтерес у мене з’явився неабиякий.
Наступного ранку я прийшов до будинку на вулиці Клари Цеткін. Хвіртка була прочинена, тож на подвір’я я проник законно.
Постукав у двері. Відчинила стара баба єврейського вигляду. Настільки єврейського, що навіть хустка була у неї заправлена по-єврейськи за вуха і вже потім зав’язана, як у людей, під підборіддям.
У хаті гарно пахло — чимось на зразок хліба або печива. Оскільки кухня містилася просто біля входу, на столі я відразу помітив великі круглі тоненькі коржі, начебто прошиті наскрізь дірочками. Коліщатко на дерев’яній ручці для такого рівномірного проколювання лежало там же. Бабин фартух був увесь у борошні, борошно було також на підлозі.
Я не маленький, і добре знав, що це називається «маца». Спеціальна їжа для їхнього Великодня. З життєвого досвіду, а також за родом своєї діяльності, я знав, що Пасха у них минула. До того ж виготовлення маци не те що не віталося радянськими органами правопорядку, а засуджувалося на показових прикладах, які дорого коштували порушникам. Аж до тюремного ув’язнення на тривалі терміни.
Єврейський націоналізм є єврейський націоналізм. Нічого не поробиш.
Показав посвідчення, назвався.
Стара щось буркнула і гукнула в глиб хати:
— Євко, йди! До тебе прийшли!
Із-за фіранки-рішельє на мене стала насуватися начебто мертва громадянка Горобчик Лілія. Але ж ясно, що та сама жінка, яку я вчора вгледів у темряві, між іншим, жива. Вона була в комбінації, я таких багато надивився у Німеччині в сорок п’ятому році.
Вона підійшла до мене без сорому, хоч була зовсім нечесана і боса.
Запитала:
— Що треба?
Я повторив своє ім’я та посаду, пред’явив посвідчення.
Вона уважно прочитала, тоді ще дозволялося давати документ у чужі руки:
— Цупкий Михайло Іванович. Капітан міліції.— Читала вголос, навмисне кожну літеру окремо.