Сіма запропонувала мені роздягнутися, а якщо я сумніваюся, то можу бути впевнений — ліжко Суньчине чисте, тільки ввечері Сіма змінила білизну, а син і не лягав.
Сказала:
— От як ви зараз — поверх лежав. Я думала — будуть обшукувати, то треба, щоб чисте. Незручно ж.
Я розстелив ліжко і ліг, наче у себе вдома.
Уранці мене розбудив Мирон.
Перше, що я спитав, ще з ліжка не піднявся:
— Євка не продала хату Довиду? Він там сторожем мешкав?
Мирон спохмурнів і промимрив:
— Не продала. У них угода була усна. Він мешкає і сторожить. Він їй гроші давав. Їй мало. Не взяла. Сказала, що коли знайде покупця кращого, сповістить. А до того нехай живуть.
— А де гроші Довида за його чернігівську хату і за хату Євсея?
— Як де? У капшук він засунув їх. Ті, рурочкою. Ви коли вивалювали на стіл — рурочка була. Я думав, ви знаєте. Дві тисячі. Він при мені цю рурочку Євці в руки пхав. Гумку порвав. Потім зв’язав. При мені. Тому я їх і впізнав. Коли капшук у мене був — там радянських грошей не було. А коли ви принесли — були. Довидові. Точно. Майте на увазі. Довида немає. Отже — гроші хлопцям належать. Ну, або як вирішите.
— А ви, Мироне Шаєвичу, на зразок наглядача над Довидом. Теж Євка доручила?
Мирон образився.
— Лаєвська. Вона у Довида ошивалась, коли приїздила. Вона і просила мене наглядати за ним і Зуселем.
— На який предмет?
— На людський предмет! На людський!
Мирон зірвався на крик. Терпів-терпів, а зірвався-таки. Молодець.
Тепер настав час із нього витягнути останнє.
— І чим же Лаєвська займалася всі роки? Крім шиття за великі гроші? Кажіть, Мироне Шаєвичу. Останнє кажіть. Ви не можете не знати. Ви загартовані. Ви б свої нерви дарма не витрачали. Ви з’ясували, на що вони йдуть, ваші нерви. Родина ваша за що може постраждати. Ви з’ясували — і в собі стримуєте. А від мене дрібницею відкупитися сподіваєтеся. Ви не сиділи, не чекали щохвилину, коли вас візьмуть за комір. Ви самі до Лаєвської їздили. І витрясли з неї, за що вам треба готуватися постраждати. Дивіться: Малки немає, Довида немає, Євсея Гутіна немає. Зусель невідомо де, подружки Полінчиної Лільки Горобчик немає. Кому ви нашкодите, якщо розповісте? Ви у себе в голові накрутили. Давайте разом розкрутимо. Вам легше — і мені легше. По-товариськи.
Мирон думав. Стояв і думав.
Я його не спонукав. Зараз він або сам розповість, або піде в глуху мовчанку. І захоче потім викласти все з-під нігтів — але щось у голові в нього замкнеться, і не зможе. Немовби заморозиться.
Раптом він гукнув у вікно — я перед тим, як лягти, розкрив навстіж для повітря.