Гиля невизначено похитав головою.
І запитав:
— А ви, товаришу капітан?
До Файди ішов, кружеляв. Щоб довше.
Сів перекусити в гаю. Гарна галявина з височенною травою. Нізвідки мене не видно.
Ще не сутеніло. А мені треба, щоб настала ніч і точно вся сімейка Мирона позбиралася. У ліжках. Теплі.
Я їв Любоччину їжу і думав ні про що. І така пустка була в мені, що я відчував вітер і на кістках, і на крові.
Задрімав. Наплічник під головою. Крізь брезент спочатку дуже відчувався капшук. Потім, коли остаточно провалився в сон, особливих незручностей не відчував. Хропів, як убитий.
У хаті Файди не світилося жодне вікно.
Постукав без сорому.
Відчинив Мирон. Якби не в трусах і майці, я б вирішив: чергує біля дверей.
— Здрастуйте, Мироне Шаєвичу. Оголошуйте підйом. Загальний. Негайно. Усі вдома?
Мирон швидко і чітко відповів:
— Усі.
Розсілися довкола столу.
Сіма в гарній сукні. Видно, не перше-ліпше схопила спросоння. Сунька в штанях і безрукавці. Ремінь на штанях затягнув на останню дірочку. Не там, де виднілася звична для нього відмітка від пряжки. Отже, зі значенням штани підперізував. З твердістю і рішучістю. Мирон у штанах, піджаку. Сорочка застебнута на всі ґудзики. Навіть під горлом.
Сиділи як не в себе вдома. Руки на колінах.
Я почав:
— Ну, що, чекали. Мене чекали?
Мирон сказав за всіх:
— Вас, Михайле Івановичу.
— От і добре. Тоді самі знаєте, для чого чекали. Розповідайте, Мироне Шаєвичу. Про Лаєвську і таке інше. Про її справи з Лількою Горобчик, Довидом, Євсеєм. Родина ваша в курсі, напевно. Інакше б не вирядилися так.