Показав пальцем униз для наочності:
— Це твоя писанина. Поки що. А можеш і ти сам так лежати. І тебе чоботом будуть розтирати на мливо. Де гроші?
Штадлер не поворухнувся. Олівець відкинув — він саме підкотився йому під лікоть. Я олівець зловив і націлив просто в око Штадлеру. Олівець не дуже гострий. Але Штадлер мав досвід з органами. Знав, чим справа може закінчитися.
— Ну, Веніаміне Яковичу?
Штадлер дивився на обслинений грифель, як на страшного ворога. Ніби в руках у мене пістолет.
Дивився-дивився і раптом опустив голову, руки вільно звісив уздовж спинки стільця. Відкинувся назад. А ноги витягнув. Навіть нахабно витягнув. Трохи шарпнув мене за чобіт.
І так завмер.
Я гукнув, щоб він поводився як людина, а не як рецидивіст-відмовник на допиті.
Штадлер підвівся, витягнув руки по швах. Задер підборіддя і засміявся. І сміявся довго. І витріщався мені в очі. І плювався синьою слиною.
Але я й не таке бачив.
Зібрав папірці з підлоги, сунув у планшетку. Не поспішав, застебнув на всі пряжечки.
І сказав на прощання:
— Спасибі, громадянине Штадлеру. Що треба — ви повідомили органам у моїй особі. І поплювалися добре, від душі. За все своє життя відплювалися. Але чим ви плювали? Якою слиною? А тією слиною, якою олівчик свій наклепний мочили, щоб ясніше мені видно було. Гидко на вас дивитися.
Штадлер на мої слова щось замукав, але неголосно. Я не слухав.
Усе, що мені від нього треба було, все було у мене.
А було у мене ось що.
Перше. Штадлер за мною не стежив, коли я тягнув умовно покійного Зуселя.
Друге. Лаєвська якось пов’язана із Гутіним.
Третє. Гроші у Зуселя все-таки були. І вони кудись поділися. І Штадлер знає, куди і для чого Зусель ці нещасні гроші тягнув за собою в Чернігів. І головне, знає, що у мене їх нема. Якби він думав, що гроші у мене, він би не так себе проявив. Він усіляко показав, що це не його справа — знати про гроші. А він, навпаки, не дуже глибоко приховував, що знає. А не виказує свого знаття у цьому питанні з принципу. І плювався він для показу принципу.
І ось підсумок.
Гроші у Зуселя були такі, що стосуються не тільки його, але й ще когось. Тобто якщо зрозуміло висловитися — общак. Не злодійський, але на якусь спільну справу. А Зусель на зразок скарбника або збирача.
І тут я зачепився за слово — «збирач». І згадав, як мені Євсей розповідав про Зуселя. Ходить по людях, набридає з розмовами і пропагандою.