Я почекав.
Вона не заплакала. Не змогла.
— Поплач, Світлано. Поплач.
— Не виходить. Ти стовпом стирчиш, просто в очах темно від тебе. Сідай. Хоч поруч присядь.
Я присів.
Обійняв Свєтку за плечі і сказав так:
— Якщо не хочеш, не кажи більше. Я і сам тобі розкажу. Потім Лаєвська попросила тебе поширити серед мене чутку, що вона приходила до відділку зі Штадлером. А ще просила дістати їй почитати матеріали справи Горобчик Лілії Соломонівни. З архіву взяти. Начебто з цікавості. Начебто вона їй родичка. І ти зробила, як вона просила.
Я навіть і не гладив Свєтку по плечу, а так — підтримував. Приводу ніякого їй не давав, щоб вона переді мною розстелилася у повному сенсі слова.
Але вона, звичайно, не так мене зрозуміла.
А я не залізний.
На запитання Світлани, чи кохаю я її після цього, я чесно відповів, що не кохаю. Але поважаю як жінку і людину, яка просто заплуталася.
Свєтка спиталася моєї думки, чи обдурить її Поліна з нареченим.
Я запевнив, що обов’язково обдурить. А до цього Світлані ще доведеться на Поліну попрацювати. Не перша Свєтка така у Поліни, і не остання.
На питання Свєтки, що я Поліні зробив, що вона під мене копає, я промовчав.
Завдання Світлані дав наступне: контакти з Поліною припинити по-доброму, сказати, що сама знайшла собі нареченого і не потребує більше її послуг, і що ніяких блузок їй не треба. А що Свєтка раніше зробила — то вона зізналася особисто мені, і я її вибачив без подальшого ходу по начальству.
Я також запевнив Свєтку, що Поліна заткнеться. Їй скандали ні до чого. Вона повністю у брехні. Сама заплуталась і боїться, що брехня в будь-якому тонкому місці обвалиться і її першу придавить.
Удома насамперед написав листа Любочці. Вклав у нього всю теплоту, яка у мене була. Наприкінці зробив спеціальну приписку, щоб вона не пускала Йоську купатися голого, тому що діти будуть обсміювати його. В селі так: що бачать, із того й регочуть. Правилами не цікавляться. І забобонами чужими теж. А нашому хлопчику не треба, щоб був зайвий сміх на його адресу. Ще натерпиться.
Потім подумав.
Подумалося ось про що. Свєтка тепер принишкне. Небезпеки від неї ніякої. В цьому я був упевнений.
Натомість Лаєвська! Просто завзята шпигунка з мережею. І чіпляє за найбільш чутливе — за кохання. Євку зачепила. Свєтку.
У мене в голові гупало кувалдою: «І Любочку мою, і Любочку зачепила!» Але така думка мене вбила б цілковито, і я її відігнав.
Я — людина. І мусив жити. Заради своєї родини.