Ви йдете далі дорогою і поглядаєте праворуч і думаєте: терен тут підноситься, але, мабуть, черпали з нього пісок, бо горбовина залишилася нерівна, наче зубами повикушувана. І ніхто з нових не поклав на ньому будинку. Життя тут припинилося.
Є тільки мала зміна: пан Щур продав один зі своїх двох будинків панству Василям. Про те ми довідались несподівано, коли зайшли шукати пана Щура. Так, це — нові власники!
Пані меле на машинці м’ясо. Ми придивляємось і здається, що нам щось пригадується. Ах, так, це ж ми — вдома… Скільки літ! Подумати лише — майже двадцять літ! Так довго ми забарились в дорозі! А вибирались ми з дому, щоб перебути лише негоду…
…Львів… Кухня… Кася меле м’ясо. Бицьо вертиться біля неї.
— «Бицю, жеби ці джві сьціслі, не драпай по ногах! Панцю, кілько має бути шницлів?..»
Дзвінок: Роман прийшов зі школи. Кидає торбу, аж олівці деренчать…
Знаєш, Зонька…
Телефон…
Папужки мають малих, і хата гомонить від їхнього цвірчання…
То мусіло бути давно, десь глибоко, десь далеко в минулому. Може, воно відбувалося в підсвідомості, а може, ми читали таку книжку чи бачили фільм такий…
Думки відпливли в глиб часу, і глибінь увійшла поміж нас і дійсність.
Панство Василі купили дімок. Пан з буйним чорним чубом, присипаним сивиною, дивиться розумними очима, і його м’який мелодійний голос легким алегро вливається в симфонію дібров’яних буднів. Пан лягає перед домом на лежанку, примикає очі, мабуть, відпочиває. Може, слухає музику озера й лісу та весняного етюду, і думки його відлетіли далеко-далеко. А може, нам тільки так здається, може, вони не так далеко, не в царині мистецтва, а тільки б’ються вони серед ускладнень, що їх принесло життя. Може, доля доні сповнює його журбою…
Пан Антонович згрібає листя. Бо осінь у Діброві. Робить це без ентузіязму. Кому, вкінці, шкодило б, якби залишилось це мертве листя, що ним грається вітер? І немає його багато, бо й не росте багато на його ділянці. То сухий видолинок, Сагара. Світить він пісковим дном та прилягає до білого обриву, і здається, що його хтось викусив з нього.
Осінній вітер приносить нове листя. Крізь оголені віти дерев просвічується узбіччя і поза ним невиразна, сповита туманом, далечінь!
Кидає працю, якщо таке ліниве махання граблями можна назвати працею, сідає за столом, якого привіз із собою, і дивиться понад озеро, наче на дібров’яний берег. Але він поволі віддалюється, Діброва й озеро маліють і наче б поринали і в глибині його думок і спогадів.
Хтось малював картину: містечко, сповите туманом, десь там у мрійній далині. Напереді лісок, озеро, поля й дороги. Просторі, безконечні дороги. Картина недокінчена, наче трохи вилиняла чи затерта. Це — мертва природа. Немає в ній людини. Мабуть, артист забув намалювати невисокого, плечистого чоловіка в гранатовій краткованій сорочці і спортових штанях. Чоловіка, що дивиться понад озеро і шукає себе в діях минулого.
Карпати. Мальовані ніжними пастелями, зелені гори по той бік кордону. З малої іскри спалахує полум’я — Карпатська Україна.
Провалюється великодержавний сон чехів. Смішне: зліпок з трьох, хоч і слов’янських, та таких різних народів, мав би творити чеську державу! Але на її рубежах став споконвічний ворог — німці. Його й Гітлера нестримна воля підбоїв.
Не сидіти було довше в Празі, столиці Чех, студіюючи та політикуючи. По-емігрантськи. Кликала земля. Гнав зов крови. І яскраві картини, яких не забував ніколи: оселі, рідко розсипані по горах і в долинах річок. Їх усього шістсот тисяч, цих карпатців. Полюбив їх, мандруючи горами під час літнього дозвілля. Кликали: прийди! Помагай будувати державу!
Сильніший був той клич, ніж розумові обчислення й міркування. Не міг і не старався йому опертися: ідея вічна і спалахує самочинно — раз тут, то знову там.
Останній поїзд. Тарахкотять колеса по непевному шляху. За кілька годин займуть його мадяри. Їх кілька в поїзді. Пробираються до Хусту. В такт коліс стукотять молоді серця. Швидше б, швидше! Від нетерплячки хочеться кинутись бігцем та навпростець горами. Щоб зібрати таких, як вони, щоб зорганізувати відпір. Час наглить!
Належить до команди Карпатської Січі і несе відповідальність за організацію цієї національної гвардії.