Пошпакуватів чуб кріпкого господаря, і дружина його поповнішала. Але усмішка залишилася такою, як була колись. Тільки декілька зморщок промережало чоло.
— Гарно в вас! По-американськи…
— Та гарно, але що з того? Це тільки тут, а в Дітройті маємо ще один дім, мурований. Є де жити, є вигода і все, як в Америці; рефріджерейтор ще не такий маємо, а піч, щоб ви побачили! Але…
— Але?..
— Є де жити, чи тут, чи в Дітройті, але… нема кому.
— Як то нема? Ви ж мали доньку.
Усміхається, але поза усмішкою ніби ховається сум.
— Мали, та що з того?
— Як то? Померла?
— Та ні, живе. Але не наша вона вже. Ще поки була вдома, то й сюди любила приїжджати та з молодими потоваришувати, покупатися й повеслувати. Ми для неї не скупилися, небо раді б були прихилити…
Так, пригадую собі: ходила в рожевому купальному костюмі, була круглява, але симетрично збудована й мила…
— Покінчила школу та й пішла студіювати. На університет, знаєте. Математику.
— О-о-о! Це тяжка наука!
Мама всміхається, і в її усмішці деяке задоволення.
— Та тяжка наука, то правда. Але таку собі вибрала, то ми вже й не перечили. Як хоче. Але дівчат мало студіює, на її курсі було тільки їх дві. Решта були самі хлопці. Та й пропала дитина!
«Ого! З’їли її канібали», — думаю…
— Спершу ми не звертали уваги, куди та й з ким ходить. Зрештою, вчилася ж. Але перестала їздити з нами на Діброву, ніби мала вчитися. І якась інша зробилася. Ніби ставала чужою, якась задумана, інша дитина. Якось раз ми таки взяли її на Діброву. Але вона не йде купатися, не йде між молодих. Сидить у хаті чи на городі, та щось собі думає. Що таке з дитиною? — гадаю собі. Та й довідалась: любиться. Та ще й з ким! З чужим, десь із Тексасу. І не покину, — каже, — люблю!
Не помогло ані лаяти, ані карати. Любови з серця не виб’єш. Де там! Та ще любови до чужого. І стала дитина чужою, за чужим.
Мати йде до спальні й приносить знімок. Як колись робила вдома, витирає скло хвартухом і показує.
— Прийшлося справити весілля. Щоб люди не казали, що на віру живе.
На знімку весільна група, самі молоді та їхні дружки й дружби. Батьків немає. Від рясних суконь, вельонів і букетів — чимось чужим. Америкою. І чоловіки в білих жакетах. Молодий — гарний, чорнобривий, круглолиций.
Молода — не висока, круглява. На обличчі самовпевнений усміх. Так, вона перемогла, осягнула, що хотіла.