Євген починав всерйоз обдумувати варіант втечі до батьків, звісно ж, без Лади й дитини. Годі з нього цих скандалів. Він не для того одружувався, щоб йому робили дірку в голові. Зрештою, вони з Ладою не одружені офіційно, що, до речі, згодом вельми полегшить життя їм обом. А поки допоміг випадок. Він побачив Ладу в кав’ярні на Хрещатику з якимось чоловіком. Як з’ясувалося згодом, то був Тьєрі. Євген з Ладою жили не в тому світі, коли чоловік влаштовує бешкет, якщо побачить дружину в кав’ярні з якимось мужичком. Але проживши кілька місяців на Пушкінській в атмосфері щоденних бешкетів, він по-міщанськи поставив під сумнів власне батьківство, гримнув дверима, кинув ключа й повернувся в дім батьків. І мимоволі подякував феміністичній орієнтації Лади, яка ніколи не хотіла мати спільної родинної каси, тож він забрав з собою свої зелені, привезені з поїздок до Америки.
Батьки аж ніяк не зраділи його поверненню. Їм дуже сподобалося жити у двокімнатній квартирі вдвох. В першу ж ніч вдома він прокинувся від їхнього невдоволеного шепоту: тихіше, він, здається, не спить! Мовляв, скінчився їхній медовий місяць. Вранці вони почали соромити сина:
— Негідник! Утік від вагітної дружини!
Тоді він сказав, що приведе вагітну дружину сюди. Це вмить знизило родинницький патос батьків, пробудило в них розуміння ситуації сина. І вони, на відміну від нього, прийняли ситуацію «не наша дитина!» не як гіпотезу, а як доведений факт.
— Чого ми маємо виходити на пенсію та світу не бачити, панькатися з дитиною, яку твоя безпутна Лада прижила невідомо від кого?
— Ось вони, донечки партійних начальників! Треба було шукати скромнішу дівчину!
— Так, ми завжди тобі це казали!
Євгена повідомили про народження Мирослава. Він прийшов у той дім, три хвилини потримав на руках немовля, яке мало чим відрізнялося від тих, які потроху почали з’являтися в його ровесників. А потім баба Ніна вихопила малого й винесла. А Лада поставила поряд з ним велику сумку з книгами, які вважалися його, чому він непристойно зрадів.
Дід Василь дав хлопчикові ім’я Мирослав, аби той приніс у родину мир і славу. Євген, який так і не уклав з Ладою законного шлюбу, підписав необхідні папери, визнав дитину, дав хлопцеві своє прізвище, і в українській документації з’явився Мирослав Євгенович Самарський.
Але в дім до Небувайків Євген Самарський не повернувся. Певне, якби він доклав деяких зусиль і кинувся ревно бавити малого, його б допустили знову на Пушкінську. Але сидіти з немовлям йому не хотілося так само, як і Ладі. Тим більше в нього на руках був козир, хоча й фальшивий: сумніви у батьківстві. Насправді він у своєму батьківстві не сумнівався та міг навіть з точністю до тижня сказати, коли це сталося. До Франції Лада їздила за півроку до того, де й познайомилася з Тьєрі. Але повернулася в обійми до Євгена. Можливо, з Тьєрі в неї щось тоді й було. Але до народження Мирослава француз не мав жодної причетності.
Тьєрі з Ладою почали листуватися, він писав їй на Головпошту, до запитання. То був листовний флірт. Лада ще нічого не вирішила, бо все мала вирішити її поїздка на феміністичну літню школу до Бельгії, куди приїхав би Тьєрі. Лада тоді пишалася, що не брала гроші в Тьєрі, який запрошував її до себе, пропонував оплатити дорогу. Ні, вона незалежна жінка, їздить до Європи якщо не за свої кровні, то на гроші організацій, а не на гроші чоловіків. І тут раптом ця вагітність і рішення Євгена їхати до Америки на рік. Та тут будь-яка сучасна жінка сказиться і приб’є чоловіка, який має нахабство так поводитися! Геть розгублена, вона замовила телефонну розмову з Тьєрі з тої ж таки Головпошти. І він приїхав, і заспокоїв її, і сказав, щоб головне було добре їй. А він нікуди не подінеться. Йому все одно ще треба розлучатися. А в нього, на відміну від Лади, шлюб був законний.
А потім, коли в них із Тьєрі все остаточно склалося, дід Василь сказав, що не віддасть їм Мирослава. Нехай вони собі плодять францужат, а Мирослав залишиться українцем. Вони з бабою Ніною ще молоді, і роститимуть сина, якого Ніна полінувалася народити після Лади.
— Тато стількох свідомих українців зробив інформаторами, що, згідно з теорією Ганді, відчував себе зобов’язаним виростити бодай одного в іншій атмосфері.
— Все було аж так серйозно?
— Ще й як! — і Лада назвала ім’я одного з їхніх спільних друзів, а коли Євген висловив великий подив, сказала, що добре знала того хлопця ще до великих змін. Але то вже зовсім інша історія, переповідати яку в Україні ще час не настав.
— Але ж ти завжди любила батька, — сказав Євген, який добре пам’ятав, як Лада сідала батькові на коліна, обнімала його за шию й занурювала пальці в його чуприну.
— І зараз люблю, і сумую за ним, — відповіла Лада.
— Більше, ніж за малим?
— А ти, за ким більше сумуєш у своїй Америці? За своїм сином чи за своїм батьком? — спитала Лада у відповідь.
Ця розмова відбувалася в домі Тьєрі в Камарґу, де святкувалося п’ятиріччя Мирослава. Тоді Євген побачив свого сина вдруге. Милого щокатого карапузика привезла до мами з французьким вітчимом баба Ніна, знову молодява, елегантна й привітна, яка залишила свою маску мегери вдома, на Пушкінській, в глибині котроїсь зі своїх шаф від радянського меблевого гарнітура. Дід Василь зостався вдома стерегти хату. Його Євген більше не бачив.
Євген приїхав із Дунею. Йому вже тоді дали посвідку на проживання в Америці, тож він міг подорожувати по світу. Всі раділи, все владналося, все було добре. Маленький Мирослав декламував віршики і французькою, і англійською, і українською, викликаючи слиняве замилування кожного з присутніх. Тьєрі сказав Євгенові англійською, що його дім від кінця XVII ст. ще не знав такої теплої вечірки. До речі, він ще тоді не відсудив остаточно цей дім у своєї екс-дружини, попередниці Лади, тож існувала ймовірність його продажу. Але згодом попередній дружині Тьєрі відійшло щось інше, а Лада стала законною господинею унікального взірця архітектури часів бароко.
І в Євгена все владналось. Або майже все. Не зовсім так, як він хотів, але владналось. Він, на відміну від Лади, хоч і полюбляв їздити за кордон, та емігрувати ніколи не мріяв. Але доля вирішила так, і тут нічого не змінити. Навіть якби виявив утричі сильнішу волю до життя.